Судебная практика

  • Верховный Суд Украины установил, что уголовная ответственность лица исключается из-за создания аварийной ситуации другим лицом, которое управляло транспортным средством
    Державний герб України

     

    П О С Т А Н О В А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    5 листопада 2015 року                                 м. Київ

    Судова палата у кримінальних справах

    Верховного Суду України у складі:

    головуючого    судді Кузьменко О.Т.,

    суддів:                     Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В.,           Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М.,  Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

    при секретарях:            Волевач О.В., Тімчинській І.О.,

    за участю                   начальника Управління підтримання державного обвинувачення у суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_2,

                                                                                 у с т а н о в и л а:

    Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року

    ОСОБА_2,

    ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

    засуджено за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі — КК) на два роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік.

    На підставі статті 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов’язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 76 КК.

    Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від                       5 листопада 2014 року вказаний вирок змінив у частині вирішення цивільного позову.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції змінено, виключено з них рішення про призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на один рік.

    ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 3 квітня            2013 року об 11 год. 30 хв. на перехресті вул. Арсентьєва та                         вул. Короленка у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, керуючи автомобілем «Дача Логан», реєстраційний номер НОМЕР_1, на порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (далі — ПДР) негайно не вжив заходів щодо зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого здійснив зіткнення з мопедом «Мустанг» з робочим об’ємом двигуна 49,9 см3 , під керуванням ОСОБА_3, який, знаходячись на цьому ж перехресті, спочатку зупинив мопед, а потім відновив свій рух та виїхав на проїжджу частину вул. Арсентьєва, виконуючи маневр повороту ліворуч. В результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритого перелому нижньої третини малогомілкової кістки, внутрішньої щиколотки і заднього краю лівої великогомілкової кістки.

    У заяві, поданій в порядку глави 33 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) до Верховного Суду України, заступник Генерального прокурора України порушує питання про перегляд вказаних судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 445 КПК. А саме, у заяві йдеться про те, що підставами для перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України.

    Вказує, що касаційний суд неоднаково застосував норму, викладену в частині першій статті 286 КК, при встановленні причинного зв’язку між діями ОСОБА_2 та наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3, оскільки безпідставно залишив поза увагою неналежну оцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин, згідно із якими потерпілий ОСОБА_3 також допустив порушення вимог правил дорожнього руху. Прокурор вважає, що саме дії ОСОБА_3 перебувають у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками.

    На підтвердження своїх доводів заявник долучає копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, якою суд касаційної інстанції скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2, а кримінальну справу закрив за відсутністю в її діях складу злочину. Вважаючи наведене рішення прикладом для порівняння, прокурор стверджує, що за подібних фактичних обставин встановлено інший причинно-наслідковий зв’язок, в результаті чого винуватцем дорожньо-транспортної події визнано лише ОСОБА_3.

    Крім того, неналежне встановлення причинно-наслідкового зв’язку у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю двох водіїв транспортних засобів прокурор вважає підставою для перегляду оскаржуваних рішень у зв’язку із невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4, в якому визнав, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

    Заступник Генерального прокурора України просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а провадження закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК.

    Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав заяву, перевіривши матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

    Зміст заяви заступника Генерального прокурора України стосується неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону України про кримінальну відповідальність щодо правовідносин у сфері злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, пов’язаних з порушенням правил безпеки дорожнього  руху,  за участю двох учасників руху, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування норми права, передбаченої статтею 286 КК. У ній, зокрема, йдеться про те, що в оспорюваних судових рішеннях суди всіх інстанцій безпідставно визнали, що дії саме ОСОБА_2, а не потерпілого ОСОБА_3, знаходяться у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події.

    Отже, під час перегляду Верховним Судом України  зазначеного кримінального провадження предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов’язкового елементу об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК, — причинного зв’язку між допущеними обома учасниками дорожнього руху порушеннями правил  безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень).

    Це питання уже висвітлювалося Верховним Судом України при перегляді судових рішень. Зокрема, у постанові Верховного Суду України  від 20 листопада 2014 року у справі ОСОБА_4 зазначено, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв’язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з’ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку (справа № 5-18кс14).

    На таку особливість у правозастосуванні орієнтує і Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року № 14  «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». У пункті 7 цієї постанови роз’яснено, що у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

    Як убачається з вироку, суд констатував у діях водія                 ОСОБА_2 порушення вимог пункту 12.3 ПДР, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу під його керуванням та мопедом під керуванням водія ОСОБА_3, визнавши, що саме вони перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками.

    Водночас у мотивувальній частині цього судового рішення зазначено, що водій ОСОБА_3, рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя, перед яким встановлений дорожній             знак 2.1, повинен був дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до перехрестя по головній дорозі, а перед відновленням руху впевнитись, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, тобто ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1, 16.11. та д.з. 2.1 ПДР. Останній мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Дача Логан» шляхом виконання в робочому режимі зазначених вимог  ПДР, тому його дії з технічного погляду також перебувають у причинному зв’язку із дорожньо-транспортною подією.

    Про порушення ОСОБА_3 ПДР зазначив у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. Спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неврахування судом першої інстанції протиправних дій потерпілого, апеляційний суд зазначив, що саме невідповідність дій ОСОБА_3, який не виконав вимоги пунктів 10.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1 ПДР та мав змогу запобігти зіткненню шляхом виконання зазначених норм, враховано у вироку при визначенні розміру моральної шкоди  (що суперечить змісту вироку).

    Суд касаційної інстанції, мотивуючи  в ухвалі можливість незастосування до засудженого додаткового покарання, також послався на те, що в діях потерпілого теж вбачається порушення ПДР.

    Проте, юридичної оцінки дій ОСОБА_3 суд у вироку не дав. Зміст усіх судових рішень свідчить, що при встановленні фактичних обставин справи визнано винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної події та його наслідках саме ОСОБА_2, а опосередкована згадка про дії ОСОБА_3 під час дорожньо-транспортної події не є їх юридичною оцінкою судом й висновком про міру і ступінь відповідальності потерпілого.

    Суд не з’ясував, хто з водіїв — ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 — і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі — і аварійну ситуацію, хоча, як правило, в причинному зв’язку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того водія, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення. Визнавши, що небезпека для водія ОСОБА_2 виникла з моменту відновлення руху мопедом, а не з моменту перетинання ним головної дороги, суд послався на дані судової автотехнічної експертизи та пояснення у судовому засіданні судового експерта ОСОБА_5, які не містять обґрунтувань такого висновку.

    Не враховано судом і положень пункту 1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила. Отже, ОСОБА_2, наближаючись по головній дорозі до перехрестя, маючи перевагу у його перетинанні, був вправі розраховувати, що водій мопеда, який рухався по другорядній дорозі, виконає вимоги ПДР і дасть дорогу  автомобілю.

    Не дивлячись на такі недоліки у з’ясуванні ступеня відповідальності учасників дорожньо-транспортної події, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів нижчих інстанцій про те, що саме дії ОСОБА_2 перебувають з правового погляду у причинному зв’язку з наслідками, і залишив поза увагою той факт, що і дії  ОСОБА_3, пов’язані з порушенням ПДР, також перебувають у причинному зв’язку з наслідками.

    Водночас, у справі, ухвала від 29 березня 2012 року у якій надана для порівняння, судом касаційної інстанції питання винуватості двох учасників дорожньої події вирішено по-іншому.

    Зокрема, за вироком суду ОСОБА_3, керуючи автомобілем, який рухався по другорядній дорозі, і наближаючись до перехрестя із головною об’їзною дорогою, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність і всупереч вимогам дорожніх знаків 2.1, 2.2. та пунктів 12.3, 16.11 ПДР не надав дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_2 та не почав своєчасно вживати заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, виїхав на перехрестя, на яке в цей час виїхав ОСОБА_2, котрий, рухаючись зі швидкістю, вищою за допустиму, незважаючи на попередження дорожнього знаку 3.29 про ступінчате зниження швидкості, всупереч вимогам пункту 12.9 «б» ПДР, швидкість не зменшив, і, неправильно оцінивши дорожню обстановку та проявивши неуважність, на порушення вимог пунктів 2.3 «б», 12.1, 12.3 цих же Правил, перешкоду для руху, яку міг об’єктивно виявити, своєчасно не виявив та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, що призвело до зіткнення керованих ними транспортних засобів та спричинення пасажирам обох автомобілів тяжких тілесних ушкоджень.

    Суд дійшов висновку, що обидва водії невиконанням зазначених вимог ПДР порушили правила безпеки руху і дії кожного з них перебувають у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події, та визнав їх винними за частиною другою статті 286 КК.

    Розглядаючи справу у касаційному порядку, судова колегія у  кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановила, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія ОСОБА_3, який перед виїздом з другорядної дороги на головну не дотримався вимог дорожніх знаків 2.1, 2.2 та пунктів 12.3. 16.11 ПДР і не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі. Всупереч дорожнім знакам «Дати дорогу», «Проїзд без зупинки заборонено» не зупинився перед виїздом на головну дорогу і не переконався у відсутності небезпеки для руху та не надав дороги автомобілю під керуванням ОСОБА_2, який наближався по головній дорозі і мав перевагу в русі, чим створив аварійну ситуацію.

    Спростовуючи висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у тому,  що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем, яким керував під ОСОБА_3, колегія суддів зазначила в ухвалі, що водій ОСОБА_2 не зобов’язаний був враховувати можливість грубого порушення ПДР іншим водієм; він не передбачав, не зобов’язаний був і не мав можливості передбачити, що автомобіль, яким керував ОСОБА_3, не дасть дорогу, не зупиниться перед виїздом на головну дорогу на вимогу знаків і не пропустить його автомобіль. Відповідно до п. 1.4 ПДР водій ОСОБА_2 вправі був розраховувати, що водій ОСОБА_3 перед виїздом з другорядної дороги на головну зупиниться і надасть йому можливість проїхати перехрестя. Тому в причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали, перебувають лише дії водія ОСОБА_3.

    За таких обставин касаційний суд судові рішення щодо ОСОБА_2 скасував та закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину.

    Попри те, що у судових рішеннях у двох кримінальних справах фактичні обставини суспільно небезпечного діяння за об’єктом посягання — безпека руху, об’єктивною стороною — кількістю учасників дорожнього руху (два водії), місцем та обставинами вчинення правопорушення (перехрестя основної та другорядної доріг, ігнорування водієм, який виїжджав з другорядної дороги на головну, дорожнього знаку, який зобов’язував його дати дорогу транспорту, що рухався по головній дорозі, дані про наявність причинного зв’язку між діями обох водіїв і наслідками), невідповідністю дій обох водіїв вимогам ПДР, є подібними, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну і ту саму норму права, передбачену законом України про кримінальну відповідальність, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

    Крім того, як правильно зазначається у заяві прокурора, оспорюване рішення касаційної інстанції не відповідає і висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4, у якій зазначено,  що у разі, коли дорожньо-транспортна подія сталася за участі двох водіїв транспортних засобів, для правильного застосування норми про кримінальну відповідальність особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього рухувимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

    Всупереч такої правової позиції Верховного Суду України суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що судами нижчих інстанцій  не оцінено наявні в матеріалах провадження дані про порушення    ОСОБА_3 вимог ПДР, які перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками, не досліджено їх характер, не з’ясовано, чи міг це передбачити ОСОБА_2 і прорахувати дії потерпілого.

    За таких обставин постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Однак, оскільки Верховний Суд України, як і суд касаційної інстанції, не вправі визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, досліджувати та переоцінювати докази, він у даному випадку позбавлений можливості постановити остаточне рішення, як про це просить прокурор у заяві, з огляду на що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Керуючись статтями 453454456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а:

    Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

    Вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

    Висновок: У випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в  їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, необхідно встановити причинний зв’язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з’ясувати ступінь участі  кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

    Головуючий :                                                                                                      О.Т. Кузьменко

    Судді:                              

    С.М. Вус

    Л.Ф. Глос М.Є. Короткевич

    Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар

    В.В. Заголдний Б.М. Пошва

    Г.В. Канигіна А.І. Редька

    М.Р. Кліменко В.Ф. Школяров

    Подробнее
  • Позиция Верховного Суда Украины относительно возмещения ущерба, причинённого в результате ненадлежащего содержания дорожной сети
    Державний герб України

    П О С Т А Н О В А

    І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

              

    15 травня 2018 року

    м. Київ

    Справа № 373/1281/16-ц

    Провадження № 14-128цс18

    Велика Палата Верховного Суду у складі:

    судді-доповідача ЛященкоН. П.,

    суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С.,              Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,  Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

    розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про перегляд рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року (суддя Опанасюк І. О.), ухвали Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року (судді Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року (судді Фаловської І. М., Висоцької В. С., Кафідової О. В.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, треті особи: Комунальне підприємство «Переяслав-Хмельницьке виробниче управління комунального господарства», ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

    ВСТАНОВИЛА:

    У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області (далі — Міськрада), треті особи: Комунальне підприємство «Переяслав-Хмельницьке виробниче управління комунального господарства» (далі — КП «Переяслав-Хмельницьке ВУКГ»), ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП).

    На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що 15 червня 2015 року на         вул. Героїв Дніпра у м. Переяславі-Хмельницькому Київської області його автомобіль «Renault Lodgy» було пошкоджено каналізаційним люком, який був вибитий зі свого місця на дорозі колесом зустрічного автомобіля. Загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 38 тис. 435 грн. Оскільки відповідальність за стан вулиць та доріг покладено на органи місцевого самоврядування, тому саме Міськрада повинна відшкодувати збитки за вказану вище ДТП.

    Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з Міськради шкоду, заподіяну його автомобілю внаслідок ДТП, у розмірі 38 тис. 435 грн., а також понесені ним витрати пов’язані зі сплатою судового збору.

    Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з Міськради на його користь 38 тис. 435 грн матеріальної шкоди, 551 грн 20 коп. на відшкодування судових витрат.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року касаційну скаргу Міськради відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

    У поданій заяві Міськрада порушує питання про скасування судових                 рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України            (далі — ЦПК України), уредакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті  1166 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

    На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень Міськрада посилається на постанову Вищого господарського суду України від 2 серпня 2017 року.

    15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін                              до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі — Закон № 2147-VIII), яким              ЦПК Українивикладено в новій редакції.

    Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

    Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від              18 січня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.

    Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

    Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстави неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

    Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

    Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

    За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

    Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 червня 2015 року близько 11 години під час руху автомобіля «RenaultLodgy», державний номер НОМЕР_1, під керуванням позивача на вул. Героїв Дніпра в м. Переяславі-Хмельницькому, біля магазину «Дніпро» у його автомобіль влучила кришка каналізаційного люка, яка була вибита зі свого місця на дорозі колесом зустрічного автомобіля. У наслідок цього удару було пошкоджено автомобіль позивача.

    Загальна сума заподіяних матеріальних збитків автомобілю позивача «Renault Lodgy», державний номер НОМЕР_1, становить 38 тис. 435 грн.

    Задовольняючи позовні вимоги з підстав статті 1166 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач є власником автомобільної дороги, на якій відбулася вказана ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, проте не створив належних умов щодо безпеки використання автомобільних доріг, а тому повинен відшкодувати позивачу збитки, що виникли через незадовільний стан дороги.

    Разом з тим у справі, постанова Вищого господарського суду України від             2 серпня 2017 року в якій надана заявником для порівняння, судом встановлено, що страхова компанія на підставі статті 993 ЦК України пред’явила позов в порядку регресу про стягнення витрат з виплати страхового відшкодування потерпілому в результаті ДТП. Задовольняючи вимоги з підстав статті 1172 ЦК України суд виходив з доведеності вини працівника відповідача у заподіянні шкоди.

    Отже, суди виходили з різних фактичних обставин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

    Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

    Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 ЦПК України(у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду

    ПОСТАНОВИЛА:

    В задоволенні заяви Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відмовити.

    Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

    Суддя-доповідач Н. П. Лященко    Судді:   Н. О. Антонюк   Л. М. Лобойко      С. В. Бакуліна    О. Б. Прокопенко     В. В. Британчук   Л. І. Рогач      Д. А. Гудима   І. В. Саприкіна      В. І. Данішевська   О. М. Ситнік     О. С. Золотніков   О. С. Ткачук     О. Р. Кібенко   В. Ю. Уркевич     В. С. Князєв   О. Г. Яновська

    Подробнее
  • Верховный Суд Украины подтвердил установление специального срока исковой давности для предъявления регресса по договорам имущественного страхования к страховой компании виновного лица
    Державний герб України

    ПОСТАНОВА

    Іменем України

    05 червня 2018 року

    м. Київ

    Справа № 910/7449/17

    Провадження № 12-104гс18

    Велика Палата Верховного Суду у складі:

    головуючого судді Князєва В. С.,

    судді-доповідача Бакуліної С.В.,

    суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М.,  Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

    розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі — ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Тищенко А. І., Коротун О. М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі — ПрАТ «СК «АХА Страхування») до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача — ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн.

    1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

    1.1. ПрАТ «СК «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн.

    1.2. Позов обґрунтовано тим, що ПрАТ «СК «АХА Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 82839а5і від 09 квітня 2015 року (далі — договір добровільного страхування) внаслідок настання страхової події — дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП) виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля (потерпілому) марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду (винуватця), цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем згідно з договором (полісом) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі — договір (поліс) ОСЦПВВНТЗ) № АІ/5179247, однак останній неправомірно відмовив у здійсненні виплати відповідного страхового відшкодування.

    1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що позивач пропустив річний строк на звернення із заявою про страхове відшкодування з моменту настання ДТП, у зв’язку із чим на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» йому було відмовлено у здійснення виплати страхового відшкодування.

    2. Фактичні обставини справи, установлені судами

    2.1. 09 квітня 2015 року між ПрАТ «СК «АХА Страхування» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом — автомобілем марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2015 року випуску.

    2.2. Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк».

    2.3. Строк дії договору встановлено з 09 квітня 2015 року по 08 квітня 2016 року.

    2.4. 28 вересня 2015 року о 14 год. 05 хв. у місті Львові відбулась ДТП за участю автомобілів «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, та «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1.

    2.5. Постановою Залізничного районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року в справі № 462/7446/15-п визнано винним ОСОБА_5 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого   статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу.

    2.6. Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_3, була застрахована відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (поліс ОСЦПВВНТЗ № АІ/5179247).

    2.7. Власник автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, в якій просив перерахувати страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування.

    2.8. Відповідно до рахунку на оплату від 30 вересня 2015 року № НОМЕР_2, наданого Приватною виробничо-комерційною фірмою «В.С.К.», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 187294,49  грн з ПДВ.

    2.9. Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 01 жовтня 2015 року № 181, складеним експертом-оцінювачем Євченком Є.М., вартість матеріального збитку, спричиненого власнику колісного транспортного засобу «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 187049,84 грн з ПДВ на запасні частини.

    2.10. Відповідно до умов договору добровільного страхування позивач склав страховий акт №1.003.15.14169/VESKO21623 від 13 жовтня 2015 року, згідно з яким пошкодження автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн.

    2.11. На підставі складеного страхового акта №1.003.15.14169/VESKO21623 від 13 жовтня 2015 року ПрАТ «СК «АХА Страхування» сплатило суму страхового відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн на рахунок вигодонабувача — Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 201160 від 15 жовтня 2015 року.

    2.12. Позивач звернувся до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (як особи, відповідальної за завдану шкоду) із заявою про виплату страхового відшкодування №СУ/14169/3 від 25 жовтня 2016 року, в якій просив компенсувати витрати в розмірі 157719,20 грн. Вказану заяву відповідач отримав 31 жовтня 2016 року за вх. № 6935/18, про що свідчить відмітка ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

    2.13. Листом № 4078/18 від 30 листопада 2016 року відповідач повідомив ПрАТ «СК «АХА Страхування», що оскільки ДТП за участю автомобілів «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1 та «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_3, відбулася 28 вересня 2015 року, а із заявою на виплату страхового відшкодування позивач звернувся 31 жовтня 2016 року, тобто після спливу одного року з моменту скоєння зазначеної ДТП, компанія (відповідач) прийняла рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

    2.14. У зв’язку з відмовою у виплаті страхового відшкодування, ПрАТ «СК «АХА Страхування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» суми 50000,00 грн.

    3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

    3.1. Рішенням від 10 липня 2017 року Господарський суд міста Києва в позові відмовив.

    3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки матеріали справи не містять доказів подання заяви на виплату страхового відшкодування за полісом № АІ/5179247 протягом року з моменту ДТП, відповідач правомірно відмовив у його виплаті на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

    3.3. Постановою від 18 жовтня 2017 року Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову, стягнув з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою страхового відшкодування 50000,00 грн, 1600,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1760,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

    3.4. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплюють можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків, однак не містять підстав для відмови в задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором ОСЦПВВНТЗ, а тому вимоги позивача є правомірними і підлягають задоволенню.

    4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

    4.1. Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року.

    4.2. Скаржник зазначає, що заміна сторони в зобов’язанні не змінює порядку виплати страхового відшкодування, зокрема і підстав відмови у його здійсненні, у зв’язку із чим вважає, що пропуск позивачем річного строку для подання заяви на виплату страхового відшкодування є підставою для відмови в здійсненні відповідної виплати.

    5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

    5.1. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

    5.2. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу Господарського суду міста Києва № 910/7449/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року в справі № 3-49гс15.

    6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі

    6.1. Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов’язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов’язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов’язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

    6.2. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов’язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

    6.3. При цьому, визначаючи обов’язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

    6.4. Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов’язань не є безумовним, а пов’язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

    6.5. За змістом статей 512514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов’язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

    6.6. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

    6.7. Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов’язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов’язаннях: у деліктному зобов’язанні винуватця; у зобов’язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

    6.8. ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов’язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов’язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов’язанні винуватця; зобов’язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

    6.9. Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов’язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов’язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов’язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

    6.10. При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб’єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

    6.11. З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб’єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

    6.12. Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини неподання позивачем або третьою особою заяви на виплату страхового відшкодування за полісом № АІ/5179247 протягом одного року з моменту ДТП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

    6.13. У постанові від 15 квітня 2015 року № 3?49гс15, переглядаючи судові рішення в аналогічному спорі, Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають можливість відмови страховика у виплаті страхованого відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків, однак не містять підстав для відмови в задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором ОСЦПВВНТЗ. З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку Верховного Суду України.

    7. Щодо судових витрат

    7.1. У зв’язку зі скасуванням рішення суду апеляційної інстанції та залишенням у силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову відповідно до приписів 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ПрАТ «СК «АХА Страхування».

    8. Висновок щодо застосування норм права

    8.1. Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб’єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

    Керуючись статтями 308312314315317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

    П О С Т А Н О В И Л А:

    1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»задовольнити.

    2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року в справі № 910/7449/17 скасувати.

    3. Рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року в справі № 910/7449/17 залишити в силі

    4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 1920 (одну тисячу дев’ятсот двадцять) гривень витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

    Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

    Головуючий суддя                                      В. С. КнязєвСуддя-доповідач                                                              С. В. Бакуліна  Судді:                                             Н. О. Антонюк                                        Н. П. Лященко                                                        В. В. Британчук                                     О. Б. Прокопенко                                                        Д. А. Гудима                                     Л. І. Рогач                                                        В. І. Данішевська                                    І. В. Саприкіна                                                        О. С. Золотніков                                    О. М. Ситнік                                                        О. Р. Кібенко                                    О. С. Ткачук                                                        Л. М. Лобойко                                    В. Ю. Уркевич                                      О. Г. Яновська

    Подробнее
  • Позиция Высшего специализированного суда по вопросам возмещения страховой выплаты по договору ОСАГО в случаях отсутствия вины

    Ухвала

    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    01 листопада 2017 року                                                                                                                м. Київ 

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Висоцької В.С., суддів:   Гримич М.К.,  Кафідової О.В., Ступак О.В.,  Фаловської І.М.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_3 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року,

    ВСТАНОВИЛА: (далее…)

    Подробнее
  • Судебная практика взыскания со страховой компании возмещения по договору ОСАГО при признании автомобиля потерпевшего физически уничтоженным

    Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

    23 січня 2018 року

    Справа № 361/3246/17

    Провадження № 2/361/265/18

    Броварський міськрайонний суд Київської області в складі: судді —  Сердинського В.С., при секретарі —  Латенко Л.П.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Іллічівське», третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки та відшкодування моральної шкоди,

    УСТАНОВИВ: (далее…)

    Подробнее
  • Практика Апелляционого суда по вопросу доплаты страховового возмещения из-за неправильного применения коэффициента физического износа к автомобилю страховой компанией

    КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    «23» січня 2018 р.

    Справа№ 910/17183/17

    Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого — Дідиченко М.А., суддів: Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.

    за участю представників сторін: від позивача — Кобилянський М.В. — дов. від 08.02.2017 р.; від відповідача — Борисов М.П. — ордер КВ № 209345; Стеценко Т.М. — ордер КВ № 012142 від 04.08.2017 р.; Дубовий О.С. — дов. від 03.01.2018 р.;

    розглянувши апеляційну скаргу Приватного Підприємства  «К-А-Н» на рішення  Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 року у справі № 910/17183/17 (суддя Лиськов М.О.) за позовом Приватного Підприємства «К-А-Н» до Приватного акціонерного товариства «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення 21 628,60 грн.

    ВСТАНОВИВ: (далее…)

    Подробнее
  • Позиция суда относительно выплаты разницы между стоимостью восстановительного ремонта и фактически выплаченным страховым возмещением

    РІШЕННЯ

    ГОЛОСІЇВСЬКОГО СУДУ

    заочне

    30.01.2018 року

    м. Києва                                                                                                                 

    Справа №  752/21276/17

    Провадження № 2/752/2129/18

    в складі головуючого судді      Чередніченко Н.П.

    з участю секретаря                    Литвиненко Ю.С.

    розглянувши у відкритому  судовому засіданні справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, —

    ВСТАНОВИВ: (далее…)

    Подробнее
  • Позиция Апелляционного суда относительно взыскания ущерба с виновника ДТП без участия страховой компании

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

    П О С Т А Н О В А

    І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

          м.  Київ                                                № апеляційного провадження: 22-ц/796/1023/2018

                                                                                                                                Справа № 759/17470/15-ц    

    18 січня 2018 року Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді — Ратнікової В.М.,  суддів: — Борисової О.В., — Гаращенка Д.Р., при секретарі — Куркіній І.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення  Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року, постановлене під головуванням судді Ул»яновської О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,-

    ВСТАНОВИЛА: (далее…)

    Подробнее
  • Судебная практика взыскания страхового возмещения в порядке регресса по договору ОСАГО без подтверждения отплаты потерпевшему финансовими документами от страховой компании

    ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

         «12» січня 2018 р.                                                                                         Справа № 755/15335/17

    Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді  Виниченко Л.М., при секретарі Гноілек М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 755/15335/17 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,-

    В С Т А Н О В И В: (далее…)

    Подробнее
  • Судебная практика разрешения споров, связанных с причинением ущерба неисправным транспортным средством

    ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА КИЄВА 

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    27.09.2017                                                     Справа №910/11956/17

    За позовом Приватного акціонерного товариства Страхова група «ТАС» до  Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ — 10 Лайнер» простягнення 17 700,00 грн.

    суддя Пукшин Л.Г.

    Представники:  від позивача       Миронова К.О. — представник за довіреністю № ГО-17/31 від 06.03.17від відповідачаРоманченко М.В. — представник за довіреністю № 05/09/02 від 05.09.17

    В судовому засіданні 27.09.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

    ОБСТАВИНИ СПРАВИ: (далее…)

    Подробнее
close

Оставьте свой номер
и мы Вам перезвоним