Судебная практика

Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

п. 13. Враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

При розгляді таких спорів суд має вирішити питання про залучення до участі у справі власника майна як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у порядку, передбаченому статтями 35, 36 ЦПК, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов’язки щодо однієї зі сторін.

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 381/394/17-ц

провадження № 61-1235св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного  суду:

головуючого — Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1,

відповідач — Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна»,

третя особа — ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року у складі судді Чернишової Є. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів:

Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» (далі — ПрАТ «СК «Провідна»), третя особа — ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 27 квітня 2014 року водій ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2106» по вулиці Леніна в селі Паляниченці Фастівського району Київської області у напрямку м. Фастів, проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу та здійснив наїзд на пішоходів.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП) неповнолітній пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Ураховуючи, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у межах страхової суми за шкоду, завдану життю і здоров’я потерпілих — 100 000,00 грн, він, як батько померлого

ОСОБА_6, та ОСОБА_7, як його мати, звернулися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Однак, ПрАТ «СК «Провідна» відмовила у його виплаті.

Посилаючись на те, що у зв’язку із загибеллю сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він переніс важкі моральні страждання, просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 14 616,00 грн, на відшкодування майнової шкоди — 14 616,00 грн. на спорудження надгробного пам’ятника, а також 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від

13 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі

14 616,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди — 14 616,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна»на користь держави судовий збір у розмірі

1 600,00 грн.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2017 року скасовано заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2017 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі

14 616,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди — 14 616,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна»на користь Держави судовий збір у розмірі

1 600,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що завдана позивачу майнова та моральна шкода внаслідок смерті його неповнолітнього сина у ДТП не була відшкодована винною особою, а тому відповідно до статті 1201 ЦК України та статті 27 Закону України «Про загальнообов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає відшкодуванню відповідачем. Розмір заявленої позивачем майнової та моральної шкоди не перевищує законодавчо установлений максимальний розмір страхового відшкодування, витрати на правову допомогу підтверджені належними і допустимими доказами.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Провідна» відхилено, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті його неповнолітнього сина у ДТП, є законним та обгрунтованим.

У грудні 2017 року ПрАТ «СК «Провідна» звернулося із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано встановлені вироком Фастівсткого міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2014 року обставини щодо відшкодування ОСОБА_2 обом потерпілим завданої шкоди у повному обсязі, які є преюдиційними. Позивач скористався своїм правом вибору пред’явлення вимог про відшкодування завданої йому шкоди, задовольнивши її за рахунок винної у ДТП особи, а тому стягнення такої шкоди з ПрАТ «СК «Провідна» є фактично подвійним її відшкодуванням. Крім того, судами не ураховано, що витрати на виготовлення пам’ятників та огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам’ятників і огорож у конкретній місцевості. Також суди неправильно визначили розмір судового збору, що підлягає стягненню з ПрАТ «СК «Провідна» в дохід держави, а при відшкодуванні витрат на правову допомогу не урахували, що суд не постановляв ухвалу про допуск до участі у справі особи, що надає позивачу правову допомогу.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 — ОСОБА_8 на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що до обов’язків позивача не входить доказування того чи відшкодована шкода її заподіювачем в повному обсязі чи частково, оскільки такий обов’язок покладається саме на відповідача. Обов’язковими для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій ОСОБА_2 є виключно питання про те чи мали місце дії, які призвели до завдання шкоди позивачу та чи вчинені вони ОСОБА_2 При цьому ні відповідач, ні третя особа не надали суду доказів на підтвердження виконання заподіювачем шкоди обов’язку з відшкодування завданої позивачу шкоди. В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив, що жодних коштів відповідачу не давав. Вимог про виготовлення та встановлення пам’ятника ОСОБА_1 не заявляв, а витрати на правову допомогу підтверджені належними та допустимими доказами.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційної скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 квітня 2014 року

ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ-2106» по вул. Леніна в селі Паляниченці Фастівського району Київської області, проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортним засобом та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник — особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки — особою, яка на відповідній правовійпідставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, — якщо законом передбачено такий обов’язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (статті 3, 5 Закону)

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого (статті 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з пунктом 3 якого страхова сума за шкоду, завдану життю і здоров’я потерпілих, становить 100 000,00 грн.

24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з повідомленням про ДТП, того ж дня ним було подано заяву № 2300139982 на виплату страхового відшкодування на загальну суму 29 232,00 грн, яку відповідач отримав

25 жовтня 2016 року.

23 листопада 2016 року ПрАТ «СК «Провідна» повідомило

ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, посилаючись на те, що згідно вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 повністю відшкодував потерпілим завдану шкоду.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті

12 ЦК України).

Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, призначено йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю три роки.

З мотивувальної частини вироку убачається, що підставою для визначення такої міри покарання та звільнення ОСОБА_2 від його відбування з встановленням іспитового строку стало те, що він вчинив тяжкий злочин, але вперше притягувався до кримінальної відповідальності, сприяв слідству в розкритті злочину, щиро розкаявся та повністю відшкодував завдану потерпілим шкоду, що було підтверджено останніми. В судовому засіданні ОСОБА_2 також підтвердив, що відшкодував потерпілим у повному обсязі шкоду завдану їм шкоду.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову. Такі правила спрямовані на додержання процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду — на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Відповідно до положень статті 91 КПК України, у редакції, що була чинною на момент розгляду кримінальної справи, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Ураховуючи наведене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій, що встановлена у вироку обставина щодо відшкодування ОСОБА_2 завданої потерпілим шкоди у повному обсязі, яка характеризує особу обвинуваченого та вплинула на його звільнення від відбування покарання, не є преюдиційною. Зазначена обставина відповідно до статті 91 КПК України, у редакції, що була чинною на момент розгляду кримінальної справи, була належним чином перевірена та оцінена судом при постановленні вироку, її визнавали, як потерпілі так і підсудний ОСОБА_2

Доводи представника ОСОБА_1 — ОСОБА_8, що преюдиційне значення мають лише обставини щодо наявності дій, які призвели до завдання шкоди та вчинення їх винною особою, є необгрунтованими, оскільки обставини, які вплинули на визначення міри покарання для винної у ДТП особи (відшкодування шкоди у повному обсязі), безпосередньо пов’язані з обставинами вчинення цією особою кримінального правопорушення, та завданням внаслідок такого правопорушення шкоди потерпілим, а тому відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року є преюдиційними.

Ураховуючи встановлений при розгляді кримінальної справи факт відшкодування у повному обсязі завданої потерпілим у ДТП шкоди винною особою (в тому числі ОСОБА_1, який є позивачем у зазначеній цивільній справі), відсутні правові підстави для покладення обов’язку відшкодування майнової та моральної шкоди на страхову компанію, з якою винна особа уклала договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, з огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна», третя особа — ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                                        В. А. Стрільчук

Судді:                                                                                             С. О. Карпенко

С. О. Погрібний

                                                                                              О.В. Ступак

Г. І. Усик

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 666/4415/15-ц-ц                                                            Головуючий в І інстанції Прохоренко В. В. Провадження №22-ц/791/1386/17                                                                           Доповідач: Воронцова Л. П.                                                                                                          

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

«09» листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючогоОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

Керуючись ст. 209 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2017 року у частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 230771,73 грн. скасувати, ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 316135,65 грн.

Зобовязати ОСОБА_5 після отримання відшкодування заподіяної шкоди повернути ОСОБА_6 вузли і агрегати автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1, які не підлягають відновленню відповідно до таблиці 1.4 Висновку експерта № 401 судової автотоварознавчої експертизи від 14 березня 2017 року: рамку переднього номерного знака, облицювання переднього бампера, кронштейн (підсилювач) переднього бампера, демпфер переднього бампера, ґрати радіатора, ґрати радіатора нижні, панель ґрат радіатора, капот, шарнір капота лівий, шарнір капота правий, ізоляцію капота, замок капота, блок фару ліву, блок фару праву, змивач передньої лівої фари, змивач передньої правої фари, передню праву протитуманну фару, крило переднє праве, кронштейн переднього правого крила, локер передній лівий, локер передній правий, стійку розпірну панелі замка, панель передню (рамку радіатора), верхнє облицювання рамки радіатора, передню частину правої колісної арки, повітрянопровід радіатора лівий, повітрянопровід радіатора лівий, лонжерон передній лівий, лонжерон передній правий, скло вітрового вікна, декоративну накладку вітрового скла, ущільнювач вітрового скла, бачок змивача скла вітрового вікна, самокліючу плівку, компресор, конденсатор, гальмовий пристрій ABS, радіатор охолодження, кожух радіатора, водяний насос, клиновий ремінь, повітряний вбирач передній, фільтр повітряний у зборі, облицювання двигуна ліве, облицювання двигуна праве, термозахисний кожух передній, ізоляцію вихлопної труби, корпус блоку запобіжників.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий підписОСОБА_1Судді: підпис             підписОСОБА_2 ОСОБА_3

З оригіналом згідно:                                                                                                                                  Копія вступної та резолютивної частини рішення оформлено 10 листопада 2017 року                            Рішення набрало законної сили 09 листопада 2017 року

Суддя         Секретар судового засіданняОСОБА_1   ОСОБА_4

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 666/4415/15-ц

провадження № 61-2832св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі — ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 09 листопада 2017 року у складі суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов мотивовано тим, що 15 квітня 2015 року на перехресті вулиць Цюрупинської та Фрітаун у м. Херсоні ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Geely Emgrand», державний номер НОМЕР_1, виїжджаючи із другорядної дороги, не надав перевагу в русі автомобілю «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода (далі — ДТП) та автомобілі отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження. Автомобіль «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2, належить на праві власності ОСОБА_1; автомобіль «Geely Emgrand», державний номер НОМЕР_1, належить на праві власності ОСОБА_4 Постановою Дніпровського районного суду                           м. Херсона від 18 червня 2015 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею                   124 КУпАП.

Внаслідок ДТП власнику автомобіля «Toyota Camry», державний номер                         НОМЕР_2, ОСОБА_1 завдано майнової шкоди, розмір якої згідно висновку автотоварознавчого дослідження від 12 травня 2015 року становить 393 714 грн 11 коп. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу — автомобіля  «Geely Emgrand», державний номер                       НОМЕР_1, застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт» (далі — ПрАТ «СК «Український Страховий Стандарт»), яке виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності в розмірі 49 500 грн.

Позивачі зазначали, що, оскільки розмір спричиненої власнику автомобіля шкоди перебільшує обсяг відповідальності страховика за договором обов’язкового страхування, різниця в сумі 344 214 грн 11 коп. підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів.

Крім того, внаслідок пошкодження автомобіля ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 10 тис. грн та пов’язує з пошкодженням автомобіля, який неможливо використовувати за призначенням, що призвело до зміни звичного способу життя її родини та вимагає від неї докладання значних зусиль для відновлення транспортного засобу. ОСОБА_2 внаслідок ДТП зазнав фізичного болю та моральних страждань, сильних психологічних та душевних страждань, оскільки усвідомлював неминучість зіткнення автомобілів, разом з ним в автомобілі перебував його малолітній син, за життя якого він дуже хвилювався. Пошкодження автомобіля вплинуло на його громадське життя, він не може приділяти достатньо часу своїй родині, у зв’язку із пошкодженням автомобіля і необхідністю відвідування експертних організацій, страхових компаній, правоохоронних органів, що призводить до значної втрати життєвої енергії. Завдану йому моральну шкоду оцінює в 10 тис. грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1                           344 214 грн 11 коп. на відшкодування майнової шкоди та по 10 тис. грн кожному позивачу на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня             2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 230 771 грн 73 коп. та                         2 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ДТП 15 квітня 2015 року відбулася з вини ОСОБА_3, саме він повинен нести відповідальність за завдану позивачам майнову та моральну шкоду. При визначенні суми майнової шкоди, суд першої інстанції виходив зі звіту                         № 75/77.05.15 від 12 травня 2015 року, проведеного ТОВ «Юніверсал AСIСTAHС-Україна» на замовлення ПрАТ «СК «Український Страховий Стандарт», згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2, складає 280 271 грн 73 коп., та вважав, що на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню майнова шкода у розмірі 230 771 грн 73 коп., яка становить різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля і страховою виплатою. Врахувавши характер і обсяг моральних страждань, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 2 тис. грн та на користь ОСОБА_2 5 тис. грн.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 09 листопада 2017 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня                        2017 року скасовано та ухвалено нове. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 316 135 грн 65 коп.

Зобов’язано ОСОБА_1 після отримання відшкодування заподіяної шкоди повернути ОСОБА_3 вузли і агрегати автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2, які не підлягають відновленню відповідно до таблиці 1.4 висновку експерта № 401 судової автотоварознавчої експертизи від 14 березня 2017 року: рамку переднього номерного знака, облицювання переднього бампера, кронштейн (підсилювач) переднього бампера, демпфер переднього бампера, ґрати радіатора, ґрати радіатора нижні, панель ґрат радіатора, капот, шарнір капота лівий, шарнір капота правий, ізоляцію капота, замок капота, блок фару ліву, блок фару праву, змивач передньої лівої фари, змивач передньої правої фари, передню праву протитуманну фару, крило переднє праве, кронштейн переднього правого крила, локер передній лівий, локер передній правий, стійку розпірну панелі замка, панель передню (рамку радіатора), верхнє облицювання рамки радіатора, передню частину правої колісної арки, повітрянопровід радіатора лівий, повітрянопровід радіатора лівий, лонжерон передній лівий, лонжерон передній правий, скло вітрового вікна, декоративну накладку вітрового скла, ущільнювач вітрового скла, бачок змивача скла вітрового вікна, самокліючу плівку, компресор, конденсатор, гальмовий пристрій ABS, радіатор охолодження, кожух радіатора, водяний насос, клиновий ремінь, повітряний вбирач передній, фільтр повітряний у зборі, облицювання двигуна ліве, облицювання двигуна праве, термозахисний кожух передній, ізоляцію вихлопної труби, корпус блоку запобіжників. В решті рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що розмір збитків, що підлягає відшкодуванню ОСОБА_1, має визначатися відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. При визначенні розміру заподіяних збитків суд виходив з висновку судової автотоварознавчої експертизи від 14 березня 2017 року № 401 та вартості майнового збитку у розмірі 365 635 грн 65 коп., яка становить суму між вартістю відновлювального ремонту автомобіля та коефіцієнтом фізичного зносу автомобіля, який на момент ДТП дорівнював нулю. З цієї суми підлягає виключенню виплачена сума страхового відшкодування у розмірі 49 500 грн.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом всупереч статті 1192 ЦК України не було встановлено дійсного розміру матеріального збитку, заподіяного позивачу ОСОБА_1; не надано оцінку факту відчуження позивачем ОСОБА_1 автомобіля в пошкодженому після ДТП стані до розгляду справи в суді; висновок автотоварознавчої експертизи                                       від 14 березня 2017 року № 401 не відповідає дійсності, оскільки проведений без огляду пошкодженого транспортного засобу за фотокартками; суд залишив без розгляду питання щодо визначення залишкової вартості автомобіля.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що доводи касаційної скарги зводяться лише до того, що заявник не погоджується із розміром майнової шкоди, яка встановлена судом апеляційної інстанції, оспорюючи при цьому лише фактичні обставини справи, а не застосування судом норм матеріального чи процесуального права. В ході судового розгляду справи встановлено, що винним у завданні позивачу майнової шкоди є                         ОСОБА_3, розмір майнової шкоди встановлено у відповідності до висновку судової експертизи, яка проводилась за клопотанням відповідача, який не погоджувався із висновком спеціаліста, який позивач надав до позову.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що 15 квітня 2015 року на перехресті вулиць Цюрупинської та Фрітаун у м. Херсоні ОСОБА_3, керуючи автомобілем                         «Cherry Emgrand», державний номер НОМЕР_1, виїжджаючи із другорядної дороги не надав перевагу в русі транспортному засобу «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався головною дорогою, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_2 тілесні ушкодження.

Постановою Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 червня                      2015 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням на час розгляду адміністративної справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Згідно договору про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеному                        26 серпня 2014 року між ОСОБА_4 — власником автомобіля                    «Cherry Emgrand», державний номер НОМЕР_1, та ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» ліміт страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю третіх осіб становить 100 тис. грн, за шкоду заподіяну майну  50 тис. грн. Строк дії договору з 10 вересня 2014 року по 09 вересня                        2015 року.

Відповідно до звіту № 75/77.05.15 від 12 травня 2015 року, проведеного                ТОВ «Юніверсал AСIСTAHС-Україна» на замовлення ПрАТ «СК «Український Страховий Стандарт», ринкова вартість транспортного засобу «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2, становить 372 974 грн 78 коп., вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 280 271 грн 73 коп.

Згідно страхового акта № 5362 від 23 липня 2015 року, затвердженого заступником Голови Правління ПрАТ «СК «Український страховий стандарт», визначено розмір страхового відшкодування на підставі вищезазначеного звіту ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» у розмірі 49 500 грн, які виплачені ОСОБА_1

За інформацією, наданою регіональним сервісним центром в Херсонській області МВС України № 31/21/8-2395 від 15 червня 2017 року автомобіль «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_2, який був зареєстрований на ім’я ОСОБА_1, 08 жовтня 2015 року зареєстрований на іншу особу на підставі довідки розрахунку від 07 жовтня 2015 року серії ААЕ № 393594 з ціною в електронній картці — 70 тис. грн.

Відповідно до висновку висновку судової автотоварознавчої експертизи                    від 14 березня 2017 року № 401 ринкова вартість автомобіля «Toyota Camry», номерний знак НОМЕР_2, на момент пошкодження становить 425 611 грн                  26 коп., вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля внаслідок його пошкодження у ДТП становить 365 635 грн 65 коп.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України)

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Установивши, що вартість матеріального збитку, завданого позивачу ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталась з вини відповідача ОСОБА_3, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з ОСОБА_3 як із винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між здійсненим страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, визначеного висновком експерта № 401 судової автотоварознавчої експертизи від 14 березня 2017 року.

Висновки апеляційного суду відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Доводи касаційної скарги про те, що експертизу від 14 березня 2017 року проведено за матеріалами справи, так як автомобіль продано, були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

Доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно встановлено розмір шкоди, завданої позивачу, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Сума матеріальних збитків, завданих позивачу пошкодженням її автомобіля, підтверджується наявними у справі висновком судової експертизи, який відповідачем не спростований.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня                      2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду — без змін.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                          В. С. Висоцька

Судді:                                                                      А. О. Лесько

                                                                             С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

                                                                               С. П. Штелик

Постанова

Іменем України

4 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 755/18006/15-ц

Провадження № 14-176 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — ГудимиД.А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянуласправу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі також — позивач) до ОСОБА_3 (далі також — відповідач), третя особа без самостійних вимог — Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інкомстрах» (далі також — третя особа), про відшкодування завданої майнової шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: СлободянюкС.В., ЛапчевськоїО.Ф., КорчевногоГ.В.

Учасники справи:

        позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

        відповідач: ОСОБА_3,

        третя особа без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інкомстрах».

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.           18 вересня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн.

2.           Мотивував такими обставинами:

2.1.     20 вересня 2012 року позивач (страховик) і ОСОБА_7 (далі — потерпіла) уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі — договір добровільного майнового страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси потерпілої, пов’язані з експлуатацією автомобіля марки «Kia Rio 1.6» (далі — застрахований автомобіль).

2.2.     18 лютого 2013 року в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі — ДТП) за участю застрахованого автомобіля й автомобіля марки ВАЗ-210994, за кермом якого був відповідач. Внаслідок ДТП застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження.

2.3.     26 березня 2013 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив постанову, якою визнав винним у настанні ДТП відповідача.

2.4.     Керуючись умовами укладеного договору добровільного майнового страхування, позивач сплатив на користь потерпілої (на рахунок станції технічного обслуговування) суму страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн та отримав право вимоги на зазначену суму.

2.5.     Позивач вказав, що внаслідок невиконання відповідачем обов’язку щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка його страховику завдана третій особі шкода має бути відшкодована безпосередньо відповідачем як особою, винною у настанні ДТП.

3.           16 грудня 2015 року відповідач подав заперечення на позовну заяву. Вказав, що третя особа як страховик його цивільно-правової відповідальності зобов’язана була виплатити страхове відшкодування. Якщо би третя особа вважала, що відповідач неналежно повідомив її про ДТП, то саме третя особа могла би звернутися з регресною вимогою до відповідача. Також зазначив, що розмір матеріальних збитків і сума відшкодування розраховані з порушенням вимог законодавства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4.           16 грудня 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

5.           Мотивував тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована, то обов’язок відшкодувати шкоду покладається на його страховика — третю особу. Суд встановив, що позивач ніколи не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував відмову третьої особи у виплаті такого відшкодування. З огляду на вказане суд вважав заявлені позовні вимоги необґрунтованими.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6.           6 квітня 2016 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення про задоволення позову та стягнув із відповідача на користь позивача 17 317,46 грн.

7.           Мотивував тим, що відповідач не виконав обов’язку щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі, а страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема, і має право вимоги до винної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8.           22 квітня 2016 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року.

9.           У касаційній скарзі просить скасувати це рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції з огляду на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10.       12 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11.       Вказану ухвалу суд обґрунтував, зокрема, тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

12.       Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Судконстатував, що спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», нівелює існування цього правового інституту як такого.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13.       Відповідач вказує, що оскільки на момент ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована у третьої особи, то обов’язок відшкодувати шкоду позивачу покладається на неї; лише третя особа наділена правом давати висновки щодо належності чи неналежності повідомлення відповідача про ДТП.

14.       Зазначає, що позивач не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував її відмову у виплаті страхового відшкодування, розмір якого розрахований з порушенням вимог закону.

(2) Доводи позивача

15.       19 вересня 2016 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу. Просить суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року.

16.       Мотивує тим, що сам по собі факт наявності у відповідача чинного полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на момент настання ДТП не звільняє його від обов’язку відшкодувати завдану шкоду, оскільки за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред’явлена безпосередньо до винної особи.

17.       Звертає увагу на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

(3) Доводи третьої особи

18.       Третя особа не подала пояснення щодо касаційної скарги та заперечень позивача на неї.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо переходу до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов’язанні

19.       Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

20.       За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України).

21.       Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

22.       Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

23.       Розрізняють добровільну та обов’язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

24.       Види обов’язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

25.       Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн.

26.       Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов’язань :

26.1.  Договірне зобов’язання між позивачем і потерпілою — за договором добровільного майнового страхування;

26.2.  Деліктне зобов’язання між потерпілою та відповідачем — із завдання шкоди внаслідок ДТП;

26.3.  Договірне зобов’язання між відповідачем і третьою особою — за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

27.       Суди встановили, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 17 317,46 грн.

28.       Суд першої інстанції вважав, що відповідальною особою за відшкодування збитків, завданих відповідачем, є його страховик — третя особа. Встановивши, що позивач не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування у порядку регресу та не отримав її відмову, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

29.       Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та зазначив, що позивач мав право самостійно обрати спосіб захисту порушеного права, зокрема, звернутися з позовом до відповідача, вина якого у настанні ДТП встановлена.

30.       Мотивуючи зазначені висновки, суди першої й апеляційної інстанцій застосовували як статтю 1191 ЦК України, так і статтю 27 Закону України «Про страхування».

31.       Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

32.       Стаття 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

33.       Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

34.       З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

35.       У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

36.       Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

37.       Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

38.       Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об’єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

39.       У цій справі третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону.

40.       Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.

41.       Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов’язку боржника третьою особою.

42.       Отже, кредитор у деліктному зобов’язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов’язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

43.       Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов’язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов’язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов’язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

44.       Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв’язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації — переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов’язанні.

(1.2) Щодо особи, зобов’язаної відшкодувати шкоду

45.       Суд першої інстанції встановив, що суб’єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є третя особа — страховик відповідача, тоді як суд апеляційної інстанції вказав, що таким суб’єктом є саме завдавач шкоди — відповідач.

46.       Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що хоча 25 лютого 2013 року до третьої особи з повідомленням про ДТП звернувся син відповідача (ОСОБА_25), обов’язок страховика відшкодувати завдану шкоду виникає з факту завдання застрахованою особою такої шкоди. Натомість, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача про його перебування після ДТП на лікуванні, вказав, що матеріали справи не містять відомостей, які би підтверджували, що син відповідача, звертаючись до страховика відповідача, діяв від імені батька на законних підставах, як і відсутні дані про прийняте рішення третьої особи за зверненням сина відповідача. Тому апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач згідно зі статтею 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не звертався з повідомленням про настання страхового випадку, а відтак, шкода відшкодовується відповідачем як її завдавачем.

47.       Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума — це грошова сума, у межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

48.       Суди встановили, що відповідно до страхового полісу серії АЕ № 1818846 страховиком відповідача з страховим лімітом 50 000 грн на момент вчинення ДТП була третя особа.

49.       Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

50.       За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

51.       Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов’язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

52.       Так, підпункт 33.1.4 (до набрання чинності Законом № 3045-VI від 17 лютого 2011 року — підпункт 33.1.2) пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов’язок, він має підтвердити це документально.

53.       У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов’язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону).

54.       З огляду на це необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що шкода має бути відшкодована її заподіювачем, якщо він не виконав обов’язок щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі.

55.       Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

56.       Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

57.       ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодуванняна страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

58.       Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

59.       З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами відповідача, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на третю особу як страховика відповідача покладений відповідний обов’язок у межах суми страхового відшкодування.

60.       Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, встановивши, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред’явив вимогу до відповідача.

61.       Помилкова кваліфікація цим судом права вимоги позивача як регресу не призвела до неправильного вирішення спору. А відтак, рішення суду першої інстанції є по суті правильним.

62.       Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

63.       Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

64.       Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

65.       ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою. Тому рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року необхідно скасувати, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 рокузалишити в силі.

(2.2) Щодо судових витрат

66.       Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

67.       З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у сумі 1461,6 грн, сплачений відповідачем у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з позивача.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

68.       Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

69.       У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

70.       Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов’язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов’язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов’язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

71.       Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

72.       Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

73.       Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

74.       Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Законуреалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1.           Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.

2.           Рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року скасувати, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року залишити в силі.

3.           Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; ідентифікаційний код: 20782312) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) 1461 (одну тисячу чотириста шістдесят одну) грн 60 коп.судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.РогачВ.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.ЗолотніковО.М.Ситнік О.Р.КібенкоО.С.Ткачук В.С.КнязєвВ.Ю.УркевичЛ.М.ЛобойкоО.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 13 липня 2018 року.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 листопада 2015 року                                 м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого    судді Кузьменко О.Т.,

суддів:                     Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В.,           Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М.,  Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

при секретарях:            Волевач О.В., Тімчинській І.О.,

за участю                   начальника Управління підтримання державного обвинувачення у суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_2,

                                                                             у с т а н о в и л а:

Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

засуджено за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі — КК) на два роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов’язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 76 КК.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від                       5 листопада 2014 року вказаний вирок змінив у частині вирішення цивільного позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції змінено, виключено з них рішення про призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на один рік.

ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 3 квітня            2013 року об 11 год. 30 хв. на перехресті вул. Арсентьєва та                         вул. Короленка у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, керуючи автомобілем «Дача Логан», реєстраційний номер НОМЕР_1, на порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (далі — ПДР) негайно не вжив заходів щодо зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого здійснив зіткнення з мопедом «Мустанг» з робочим об’ємом двигуна 49,9 см3 , під керуванням ОСОБА_3, який, знаходячись на цьому ж перехресті, спочатку зупинив мопед, а потім відновив свій рух та виїхав на проїжджу частину вул. Арсентьєва, виконуючи маневр повороту ліворуч. В результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритого перелому нижньої третини малогомілкової кістки, внутрішньої щиколотки і заднього краю лівої великогомілкової кістки.

У заяві, поданій в порядку глави 33 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) до Верховного Суду України, заступник Генерального прокурора України порушує питання про перегляд вказаних судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 445 КПК. А саме, у заяві йдеться про те, що підставами для перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України.

Вказує, що касаційний суд неоднаково застосував норму, викладену в частині першій статті 286 КК, при встановленні причинного зв’язку між діями ОСОБА_2 та наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3, оскільки безпідставно залишив поза увагою неналежну оцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин, згідно із якими потерпілий ОСОБА_3 також допустив порушення вимог правил дорожнього руху. Прокурор вважає, що саме дії ОСОБА_3 перебувають у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками.

На підтвердження своїх доводів заявник долучає копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, якою суд касаційної інстанції скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2, а кримінальну справу закрив за відсутністю в її діях складу злочину. Вважаючи наведене рішення прикладом для порівняння, прокурор стверджує, що за подібних фактичних обставин встановлено інший причинно-наслідковий зв’язок, в результаті чого винуватцем дорожньо-транспортної події визнано лише ОСОБА_3.

Крім того, неналежне встановлення причинно-наслідкового зв’язку у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю двох водіїв транспортних засобів прокурор вважає підставою для перегляду оскаржуваних рішень у зв’язку із невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4, в якому визнав, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Заступник Генерального прокурора України просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а провадження закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав заяву, перевіривши матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Зміст заяви заступника Генерального прокурора України стосується неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону України про кримінальну відповідальність щодо правовідносин у сфері злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, пов’язаних з порушенням правил безпеки дорожнього  руху,  за участю двох учасників руху, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування норми права, передбаченої статтею 286 КК. У ній, зокрема, йдеться про те, що в оспорюваних судових рішеннях суди всіх інстанцій безпідставно визнали, що дії саме ОСОБА_2, а не потерпілого ОСОБА_3, знаходяться у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події.

Отже, під час перегляду Верховним Судом України  зазначеного кримінального провадження предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов’язкового елементу об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК, — причинного зв’язку між допущеними обома учасниками дорожнього руху порушеннями правил  безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень).

Це питання уже висвітлювалося Верховним Судом України при перегляді судових рішень. Зокрема, у постанові Верховного Суду України  від 20 листопада 2014 року у справі ОСОБА_4 зазначено, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв’язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з’ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку (справа № 5-18кс14).

На таку особливість у правозастосуванні орієнтує і Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року № 14  «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». У пункті 7 цієї постанови роз’яснено, що у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Як убачається з вироку, суд констатував у діях водія                 ОСОБА_2 порушення вимог пункту 12.3 ПДР, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу під його керуванням та мопедом під керуванням водія ОСОБА_3, визнавши, що саме вони перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками.

Водночас у мотивувальній частині цього судового рішення зазначено, що водій ОСОБА_3, рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя, перед яким встановлений дорожній             знак 2.1, повинен був дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до перехрестя по головній дорозі, а перед відновленням руху впевнитись, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, тобто ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1, 16.11. та д.з. 2.1 ПДР. Останній мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Дача Логан» шляхом виконання в робочому режимі зазначених вимог  ПДР, тому його дії з технічного погляду також перебувають у причинному зв’язку із дорожньо-транспортною подією.

Про порушення ОСОБА_3 ПДР зазначив у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. Спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неврахування судом першої інстанції протиправних дій потерпілого, апеляційний суд зазначив, що саме невідповідність дій ОСОБА_3, який не виконав вимоги пунктів 10.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1 ПДР та мав змогу запобігти зіткненню шляхом виконання зазначених норм, враховано у вироку при визначенні розміру моральної шкоди  (що суперечить змісту вироку).

Суд касаційної інстанції, мотивуючи  в ухвалі можливість незастосування до засудженого додаткового покарання, також послався на те, що в діях потерпілого теж вбачається порушення ПДР.

Проте, юридичної оцінки дій ОСОБА_3 суд у вироку не дав. Зміст усіх судових рішень свідчить, що при встановленні фактичних обставин справи визнано винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної події та його наслідках саме ОСОБА_2, а опосередкована згадка про дії ОСОБА_3 під час дорожньо-транспортної події не є їх юридичною оцінкою судом й висновком про міру і ступінь відповідальності потерпілого.

Суд не з’ясував, хто з водіїв — ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 — і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі — і аварійну ситуацію, хоча, як правило, в причинному зв’язку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того водія, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення. Визнавши, що небезпека для водія ОСОБА_2 виникла з моменту відновлення руху мопедом, а не з моменту перетинання ним головної дороги, суд послався на дані судової автотехнічної експертизи та пояснення у судовому засіданні судового експерта ОСОБА_5, які не містять обґрунтувань такого висновку.

Не враховано судом і положень пункту 1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила. Отже, ОСОБА_2, наближаючись по головній дорозі до перехрестя, маючи перевагу у його перетинанні, був вправі розраховувати, що водій мопеда, який рухався по другорядній дорозі, виконає вимоги ПДР і дасть дорогу  автомобілю.

Не дивлячись на такі недоліки у з’ясуванні ступеня відповідальності учасників дорожньо-транспортної події, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів нижчих інстанцій про те, що саме дії ОСОБА_2 перебувають з правового погляду у причинному зв’язку з наслідками, і залишив поза увагою той факт, що і дії  ОСОБА_3, пов’язані з порушенням ПДР, також перебувають у причинному зв’язку з наслідками.

Водночас, у справі, ухвала від 29 березня 2012 року у якій надана для порівняння, судом касаційної інстанції питання винуватості двох учасників дорожньої події вирішено по-іншому.

Зокрема, за вироком суду ОСОБА_3, керуючи автомобілем, який рухався по другорядній дорозі, і наближаючись до перехрестя із головною об’їзною дорогою, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність і всупереч вимогам дорожніх знаків 2.1, 2.2. та пунктів 12.3, 16.11 ПДР не надав дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_2 та не почав своєчасно вживати заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, виїхав на перехрестя, на яке в цей час виїхав ОСОБА_2, котрий, рухаючись зі швидкістю, вищою за допустиму, незважаючи на попередження дорожнього знаку 3.29 про ступінчате зниження швидкості, всупереч вимогам пункту 12.9 «б» ПДР, швидкість не зменшив, і, неправильно оцінивши дорожню обстановку та проявивши неуважність, на порушення вимог пунктів 2.3 «б», 12.1, 12.3 цих же Правил, перешкоду для руху, яку міг об’єктивно виявити, своєчасно не виявив та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, що призвело до зіткнення керованих ними транспортних засобів та спричинення пасажирам обох автомобілів тяжких тілесних ушкоджень.

Суд дійшов висновку, що обидва водії невиконанням зазначених вимог ПДР порушили правила безпеки руху і дії кожного з них перебувають у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події, та визнав їх винними за частиною другою статті 286 КК.

Розглядаючи справу у касаційному порядку, судова колегія у  кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановила, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія ОСОБА_3, який перед виїздом з другорядної дороги на головну не дотримався вимог дорожніх знаків 2.1, 2.2 та пунктів 12.3. 16.11 ПДР і не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі. Всупереч дорожнім знакам «Дати дорогу», «Проїзд без зупинки заборонено» не зупинився перед виїздом на головну дорогу і не переконався у відсутності небезпеки для руху та не надав дороги автомобілю під керуванням ОСОБА_2, який наближався по головній дорозі і мав перевагу в русі, чим створив аварійну ситуацію.

Спростовуючи висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у тому,  що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем, яким керував під ОСОБА_3, колегія суддів зазначила в ухвалі, що водій ОСОБА_2 не зобов’язаний був враховувати можливість грубого порушення ПДР іншим водієм; він не передбачав, не зобов’язаний був і не мав можливості передбачити, що автомобіль, яким керував ОСОБА_3, не дасть дорогу, не зупиниться перед виїздом на головну дорогу на вимогу знаків і не пропустить його автомобіль. Відповідно до п. 1.4 ПДР водій ОСОБА_2 вправі був розраховувати, що водій ОСОБА_3 перед виїздом з другорядної дороги на головну зупиниться і надасть йому можливість проїхати перехрестя. Тому в причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали, перебувають лише дії водія ОСОБА_3.

За таких обставин касаційний суд судові рішення щодо ОСОБА_2 скасував та закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину.

Попри те, що у судових рішеннях у двох кримінальних справах фактичні обставини суспільно небезпечного діяння за об’єктом посягання — безпека руху, об’єктивною стороною — кількістю учасників дорожнього руху (два водії), місцем та обставинами вчинення правопорушення (перехрестя основної та другорядної доріг, ігнорування водієм, який виїжджав з другорядної дороги на головну, дорожнього знаку, який зобов’язував його дати дорогу транспорту, що рухався по головній дорозі, дані про наявність причинного зв’язку між діями обох водіїв і наслідками), невідповідністю дій обох водіїв вимогам ПДР, є подібними, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну і ту саму норму права, передбачену законом України про кримінальну відповідальність, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Крім того, як правильно зазначається у заяві прокурора, оспорюване рішення касаційної інстанції не відповідає і висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4, у якій зазначено,  що у разі, коли дорожньо-транспортна подія сталася за участі двох водіїв транспортних засобів, для правильного застосування норми про кримінальну відповідальність особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього рухувимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Всупереч такої правової позиції Верховного Суду України суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що судами нижчих інстанцій  не оцінено наявні в матеріалах провадження дані про порушення    ОСОБА_3 вимог ПДР, які перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками, не досліджено їх характер, не з’ясовано, чи міг це передбачити ОСОБА_2 і прорахувати дії потерпілого.

За таких обставин постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Однак, оскільки Верховний Суд України, як і суд касаційної інстанції, не вправі визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, досліджувати та переоцінювати докази, він у даному випадку позбавлений можливості постановити остаточне рішення, як про це просить прокурор у заяві, з огляду на що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Висновок: У випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в  їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, необхідно встановити причинний зв’язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з’ясувати ступінь участі  кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Головуючий :                                                                                                      О.Т. Кузьменко

Судді:                              

С.М. Вус

Л.Ф. Глос М.Є. Короткевич

Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар

В.В. Заголдний Б.М. Пошва

Г.В. Канигіна А.І. Редька

М.Р. Кліменко В.Ф. Школяров

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 373/1281/16-ц

Провадження № 14-128цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЛященкоН. П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С.,              Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,  Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про перегляд рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року (суддя Опанасюк І. О.), ухвали Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року (судді Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року (судді Фаловської І. М., Висоцької В. С., Кафідової О. В.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, треті особи: Комунальне підприємство «Переяслав-Хмельницьке виробниче управління комунального господарства», ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області (далі — Міськрада), треті особи: Комунальне підприємство «Переяслав-Хмельницьке виробниче управління комунального господарства» (далі — КП «Переяслав-Хмельницьке ВУКГ»), ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП).

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що 15 червня 2015 року на         вул. Героїв Дніпра у м. Переяславі-Хмельницькому Київської області його автомобіль «Renault Lodgy» було пошкоджено каналізаційним люком, який був вибитий зі свого місця на дорозі колесом зустрічного автомобіля. Загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 38 тис. 435 грн. Оскільки відповідальність за стан вулиць та доріг покладено на органи місцевого самоврядування, тому саме Міськрада повинна відшкодувати збитки за вказану вище ДТП.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з Міськради шкоду, заподіяну його автомобілю внаслідок ДТП, у розмірі 38 тис. 435 грн., а також понесені ним витрати пов’язані зі сплатою судового збору.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з Міськради на його користь 38 тис. 435 грн матеріальної шкоди, 551 грн 20 коп. на відшкодування судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року касаційну скаргу Міськради відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій заяві Міськрада порушує питання про скасування судових                 рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України            (далі — ЦПК України), уредакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті  1166 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень Міськрада посилається на постанову Вищого господарського суду України від 2 серпня 2017 року.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін                              до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі — Закон № 2147-VIII), яким              ЦПК Українивикладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від              18 січня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстави неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 червня 2015 року близько 11 години під час руху автомобіля «RenaultLodgy», державний номер НОМЕР_1, під керуванням позивача на вул. Героїв Дніпра в м. Переяславі-Хмельницькому, біля магазину «Дніпро» у його автомобіль влучила кришка каналізаційного люка, яка була вибита зі свого місця на дорозі колесом зустрічного автомобіля. У наслідок цього удару було пошкоджено автомобіль позивача.

Загальна сума заподіяних матеріальних збитків автомобілю позивача «Renault Lodgy», державний номер НОМЕР_1, становить 38 тис. 435 грн.

Задовольняючи позовні вимоги з підстав статті 1166 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач є власником автомобільної дороги, на якій відбулася вказана ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, проте не створив належних умов щодо безпеки використання автомобільних доріг, а тому повинен відшкодувати позивачу збитки, що виникли через незадовільний стан дороги.

Разом з тим у справі, постанова Вищого господарського суду України від             2 серпня 2017 року в якій надана заявником для порівняння, судом встановлено, що страхова компанія на підставі статті 993 ЦК України пред’явила позов в порядку регресу про стягнення витрат з виплати страхового відшкодування потерпілому в результаті ДТП. Задовольняючи вимоги з підстав статті 1172 ЦК України суд виходив з доведеності вини працівника відповідача у заподіянні шкоди.

Отже, суди виходили з різних фактичних обставин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 ЦПК України(у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні заяви Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко    Судді:   Н. О. Антонюк   Л. М. Лобойко      С. В. Бакуліна    О. Б. Прокопенко     В. В. Британчук   Л. І. Рогач      Д. А. Гудима   І. В. Саприкіна      В. І. Данішевська   О. М. Ситнік     О. С. Золотніков   О. С. Ткачук     О. Р. Кібенко   В. Ю. Уркевич     В. С. Князєв   О. Г. Яновська

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7449/17

Провадження № 12-104гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М.,  Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі — ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Тищенко А. І., Коротун О. М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі — ПрАТ «СК «АХА Страхування») до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача — ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. ПрАТ «СК «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що ПрАТ «СК «АХА Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 82839а5і від 09 квітня 2015 року (далі — договір добровільного страхування) внаслідок настання страхової події — дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП) виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля (потерпілому) марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду (винуватця), цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем згідно з договором (полісом) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі — договір (поліс) ОСЦПВВНТЗ) № АІ/5179247, однак останній неправомірно відмовив у здійсненні виплати відповідного страхового відшкодування.

1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що позивач пропустив річний строк на звернення із заявою про страхове відшкодування з моменту настання ДТП, у зв’язку із чим на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» йому було відмовлено у здійснення виплати страхового відшкодування.

2. Фактичні обставини справи, установлені судами

2.1. 09 квітня 2015 року між ПрАТ «СК «АХА Страхування» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом — автомобілем марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2015 року випуску.

2.2. Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк».

2.3. Строк дії договору встановлено з 09 квітня 2015 року по 08 квітня 2016 року.

2.4. 28 вересня 2015 року о 14 год. 05 хв. у місті Львові відбулась ДТП за участю автомобілів «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, та «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1.

2.5. Постановою Залізничного районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року в справі № 462/7446/15-п визнано винним ОСОБА_5 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого   статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу.

2.6. Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_3, була застрахована відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (поліс ОСЦПВВНТЗ № АІ/5179247).

2.7. Власник автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, в якій просив перерахувати страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування.

2.8. Відповідно до рахунку на оплату від 30 вересня 2015 року № НОМЕР_2, наданого Приватною виробничо-комерційною фірмою «В.С.К.», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 187294,49  грн з ПДВ.

2.9. Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 01 жовтня 2015 року № 181, складеним експертом-оцінювачем Євченком Є.М., вартість матеріального збитку, спричиненого власнику колісного транспортного засобу «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 187049,84 грн з ПДВ на запасні частини.

2.10. Відповідно до умов договору добровільного страхування позивач склав страховий акт №1.003.15.14169/VESKO21623 від 13 жовтня 2015 року, згідно з яким пошкодження автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн.

2.11. На підставі складеного страхового акта №1.003.15.14169/VESKO21623 від 13 жовтня 2015 року ПрАТ «СК «АХА Страхування» сплатило суму страхового відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн на рахунок вигодонабувача — Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 201160 від 15 жовтня 2015 року.

2.12. Позивач звернувся до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (як особи, відповідальної за завдану шкоду) із заявою про виплату страхового відшкодування №СУ/14169/3 від 25 жовтня 2016 року, в якій просив компенсувати витрати в розмірі 157719,20 грн. Вказану заяву відповідач отримав 31 жовтня 2016 року за вх. № 6935/18, про що свідчить відмітка ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

2.13. Листом № 4078/18 від 30 листопада 2016 року відповідач повідомив ПрАТ «СК «АХА Страхування», що оскільки ДТП за участю автомобілів «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1 та «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_3, відбулася 28 вересня 2015 року, а із заявою на виплату страхового відшкодування позивач звернувся 31 жовтня 2016 року, тобто після спливу одного року з моменту скоєння зазначеної ДТП, компанія (відповідач) прийняла рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

2.14. У зв’язку з відмовою у виплаті страхового відшкодування, ПрАТ «СК «АХА Страхування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» суми 50000,00 грн.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням від 10 липня 2017 року Господарський суд міста Києва в позові відмовив.

3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки матеріали справи не містять доказів подання заяви на виплату страхового відшкодування за полісом № АІ/5179247 протягом року з моменту ДТП, відповідач правомірно відмовив у його виплаті на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

3.3. Постановою від 18 жовтня 2017 року Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову, стягнув з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою страхового відшкодування 50000,00 грн, 1600,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1760,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3.4. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплюють можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків, однак не містять підстав для відмови в задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором ОСЦПВВНТЗ, а тому вимоги позивача є правомірними і підлягають задоволенню.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року.

4.2. Скаржник зазначає, що заміна сторони в зобов’язанні не змінює порядку виплати страхового відшкодування, зокрема і підстав відмови у його здійсненні, у зв’язку із чим вважає, що пропуск позивачем річного строку для подання заяви на виплату страхового відшкодування є підставою для відмови в здійсненні відповідної виплати.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

5.2. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу Господарського суду міста Києва № 910/7449/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року в справі № 3-49гс15.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі

6.1. Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов’язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов’язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов’язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

6.2. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов’язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

6.3. При цьому, визначаючи обов’язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

6.4. Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов’язань не є безумовним, а пов’язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

6.5. За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов’язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.6. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

6.7. Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов’язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов’язаннях: у деліктному зобов’язанні винуватця; у зобов’язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

6.8. ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов’язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов’язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов’язанні винуватця; зобов’язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

6.9. Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов’язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов’язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов’язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

6.10. При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб’єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

6.11. З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб’єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

6.12. Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини неподання позивачем або третьою особою заяви на виплату страхового відшкодування за полісом № АІ/5179247 протягом одного року з моменту ДТП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

6.13. У постанові від 15 квітня 2015 року № 3?49гс15, переглядаючи судові рішення в аналогічному спорі, Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають можливість відмови страховика у виплаті страхованого відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків, однак не містять підстав для відмови в задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором ОСЦПВВНТЗ. З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку Верховного Суду України.

7. Щодо судових витрат

7.1. У зв’язку зі скасуванням рішення суду апеляційної інстанції та залишенням у силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову відповідно до приписів 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ПрАТ «СК «АХА Страхування».

8. Висновок щодо застосування норм права

8.1. Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб’єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

Керуючись статтями 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року в справі № 910/7449/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року в справі № 910/7449/17 залишити в силі

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 1920 (одну тисячу дев’ятсот двадцять) гривень витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                      В. С. КнязєвСуддя-доповідач                                                              С. В. Бакуліна  Судді:                                             Н. О. Антонюк                                        Н. П. Лященко                                                        В. В. Британчук                                     О. Б. Прокопенко                                                        Д. А. Гудима                                     Л. І. Рогач                                                        В. І. Данішевська                                    І. В. Саприкіна                                                        О. С. Золотніков                                    О. М. Ситнік                                                        О. Р. Кібенко                                    О. С. Ткачук                                                        Л. М. Лобойко                                    В. Ю. Уркевич                                      О. Г. Яновська

Ухвала

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року                                                                                                                м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Висоцької В.С., суддів:   Гримич М.К.,  Кафідової О.В., Ступак О.В.,  Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_3 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА: (далее…)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року

Справа № 361/3246/17

Провадження № 2/361/265/18

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі: судді —  Сердинського В.С., при секретарі —  Латенко Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Іллічівське», третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ: (далее…)