Судебная практика

Позиция суда кассационной инстанции об исключении ответственности работодателя за вред, причинённый работником

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 року                                                                                          Справа № 914/2117/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «СК «АХА Страхування»на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (головуючий суддя Кравчук Н.М., судді Мирутенко О.Л.,  Якімець Г.Г.) на рішенняГосподарського суду Львівської області від 26.09.2016 (суддят Яворський Б.І.) у справі № 914/2117/16 Господарського суду Львівської областіза позовомПриватного акціонерного товариства «СК «АХА Страхування»доНаціонального університету «Львівська політехніка»провідшкодування 49.901,99 грн. в порядку регресу, за участю представників:позивачаГермаш С.М.,відповідачаКравчук О.А.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2016 у справі №914/2117/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, відмовлено у позові ПАТ «СК «АХА Страхування» про стягнення з Національного університету «Львівська політехніка» 49.901,99 грн. в порядку регресу.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1166, 1187, 1172, 1191 ЦК України, ст.ст. 9, 27 Закону України «Про страхування», ст. 39 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 43 ГПК України.

Доводи касаційної скарги також зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про самовільне заволодіння ОСОБА_6 службового автомобіля для власних потреб.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2014 між ПАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик) та Національним університетом «Львівська політехніка» (страхувальник) укладено договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6732445. Франшиза — 0 грн. (п. 5 полісу). Застрахованим транспортним засобом є автомобіль НОМЕР_1.

17.11.2014 на дорозі М-10-01 Західний обхід м. Львова 3 км 500 м сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів, в т. ч. «ГАЗ 2705» д.н.з. НОМЕР_2, який належить НУ «Львівська політехніка» та яким керував ОСОБА_6 (поліс ОСЦВВНТЗ — АІ/6732445 з терміном дії до 31.07.2015, виданий ПАТ СК «АХА Страхування»), і «КІА СЕЕD» д.н.з. НОМЕР_3, що належить ОСОБА_7, яким керував ОСОБА_8, що підтверджується відомостями про ДТП № 9464514.

19.11.2014. потерпіла від ДТП ОСОБА_7 звернулась до ПАТ СК «АХА Страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.12.2014 ОСОБА_6 визнано винним за ст. 124 КпАП та накладено штраф.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 16.01.2015 ОСОБА_6 визнано винним за ч. 1 ст. 130 КпАП(керування автомобілем у нетверезому стані) та накладено штраф.

14.01.2015 складено звіт 149/15 про оцінку автомобіля НОМЕР_4, відповідно до висновків якого вартість відновлювального ремонту зазначеного автомобіля складає 49.901,99 грн.

23.02.2015 позивач склав страховий акт, в якому визначив розмір страхового відшкодування в сумі 49.901,99 грн.

ПАТ СК «АХА Страхування» сплатило ОСОБА_7 49.901,99 грн. страхового відшкодування згідно з актом № VESKO4389/2015 (без ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням № 1589982 від 24.02.2015.

26.11.2015 позивач звернувся до НУ «Львівська політехніка» з вимогою про виплату у порядку регресу 49.901,99 грн.

Однак дана вимога була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення позивача до суду з позовом до НУ «Львівська політехніка» про відшкодування 49.901,99 грн. в порядку регресу.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком в силу приписів ст. 6 Закону є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, зокрема, у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як зазначалося вище, позивач виплатив потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі 49.901,99 грн. Оскільки  ОСОБА_6 (водій страхувальника)  вчинив ДТП у стані алкогольного сп’яніння, то СК «АХА Страхування» набула права вимоги до відповідальної за збитки особи.

Згідно з довідкою № 560-42 від 18.11.2014, виданою начальником відділу кадрів відповідача, ОСОБА_6 на час вчинення ДТП працював на посаді водія 2 класу автогосподарства НУ «Львівська політехніка».

Згідно з ч.ч. 2 — 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Отже за змістом ст. 1187 ЦК України суб’єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка фактично володіє об’єктом підвищеної небезпеки як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених ч. 4 ст. 1187 ЦК України. При цьому шкода, завдана одній особі з вини іншої особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою, тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Тобто не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею не укладено цивільно-правовий договір.

Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв’язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14).

Відповідачем долучено до матеріалів справи шляховий лист від 17.11.2014, з якого вбачається, що водій ОСОБА_6 о 08:30 виїхав з гаража НУ «Львівська політехніка» автомобілем НОМЕР_1, а о 17:30 повернув зазначений транспортний засіб у гараж університету.

Крім того відповідач надав належним чином засвідчену копію пояснювальної записки водія ОСОБА_6 ректору НУ «Львівська політехніка», у якій зазначається, що він 17.11.2014 з метою виконання трудових обов’язків о 08:30 виїхав з гаража на вул.   Конюшинній № 3 на службовому автомобілі НОМЕР_1; по закінченні робочого дня, виконавши службове доручення по доставці вантажу, о 17:30 заїхав у гараж та повернув автомобіль з користування, про що зроблено відповідні підписи у шляховому листі; маючи намір використати автомобіль в особистих цілях не у робочий час та не у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, водій повідомив безпосередньому керівнику неправдиву інформацію про те, що йому щойно зателефонували з університету та доручили термінову роботу з необхідним виїздом на службовому автомобілі; після цього, усвідомлюючи, що після 18:00 використовувати службовий автомобіль заборонено, він взяв автомобіль та виїхав з гаража і о 19:00 вчинив ДТП.

Тобто саме у шляховому листі містяться доручення, які водій-працівник НУ «Львівська політехніка» зобов’язується виконувати в силу своїх трудових обов’язків, що є належним та допустимим доказом виконання трудових обов’язків під час використання службового автомобіля. При цьому у разі, якщо у шляховому листі відсутні відмітки про доручення службового завдання і працівник в той час використовує службовий автомобіль для поїздок, такі дії необхідно вважати неправомірним використанням службового автомобіля для власних потреб, що не пов’язане з виконанням трудових обов’язків.

Зі змісту розпорядження НУ «Львівська політехніка» від 18.11.2014 «Про проведення службового розслідування відносно водія автогосподарства Національного університет «Львівська політехніка» ОСОБА_6.» вбачається, що з метою перевірки обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 17.11.2014 на Західній об’їзній дорозі міста Львова за участю службового автомобіля НУ «Львівська політехніка» марки ГАЗ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та вирішення питання відшкодування заподіяної майнової шкоди Університету було утворено комісію зі службового розслідування обставин цієї дорожньо-транспортної пригоди під головуванням головного інженера ОСОБА_9 та доручено комісії провести службове розслідування обставин дорожньо-транспортної пригоди та підготувати за його підсумками відповідний акт.

За результатами проведеного службового розслідування Наказом Національного університету «Львівська політехніка» № 2802-3-03 від 19.11.2014 водію 2-го кл. автогосподарства ОСОБА_6 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме за використання службового автотранспорту в особистих цілях.

З урахуванням наведеного судами встановлено, що ОСОБА_6 на час скоєння ДТП керував належним НУ «Львівська політехніка» автомобілем марки «ГАЗ 2705» (д.р.н. «НОМЕР_2»), завдав механічних пошкоджень автомобілю марки «КІА» (д.р.н. «НОМЕР_3»), належного на праві власності ОСОБА_7, не під час виконання своїх трудових обов’язків, а самовільно використовуючи автомобіль для власних потреб.

Щодо посилання скаржника на те, що шляховий лист та пояснювальна записка водія не можуть бути належними доказами самовільного використання службового автомобіля для власних потреб, а не для виконання трудових обов’язків водієм під час ДТП, оскільки, на його думку, в такому випадку відсутні докази неправомірного заволодіння водієм ОСОБА_6 транспортним засобом, колегія суддів зазначає наступне.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 зазначено, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК, не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; а також службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Тобто працівники підприємств, установ чи організацій можуть бути суб’єктами незаконного заволодіння транспортним засобом лише за умови, якщо вони вчиняють заволодіння незакріплених за ними транспортних засобів.

Як вбачається з наказу НУ «Львівська політехніка» № 18-4-1-10 від 01.04.2014 «Про закріплення автотранспорту за водіями автогосподарства НУ «Львівська політехніка», автомобіль марки «ГАЗ 2705» закріплено за ОСОБА_6

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору; ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами та поясненнями представників сторін.

Враховуючи викладене, суди встановили, що 17.11.2014 о 19:00 ОСОБА_6, маючи дійсне, проте обмежене у часі, право користування закріпленим за ним транспортним засобом марки «ГАЗ 2705», самовільно заволодів службовим транспортним засобом та використав його у своїх особистих цілях поза робочим часом та не у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, що виключає наявність у його діях складу злочину, передбаченого ст.ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом), а натомість тягне за собою застосування до нього дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни.

Відтак, суди дійшли висновку, що зазначені вище шляховий лист та пояснювальна записка є належними доказами, які підтверджують обставини справи.

Таким чином суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_6 вчинив ДТП під час використання ним службового автомобіля не у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків, поза робочим часом, у нетверезому стані, а тому (з урахуванням правил п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») відповідати за заподіяну шкоду повинен сам водій транспортного засобу, а не власник автомобіля — НУ «Львівська політехніка».

При цьому колегія суддів відзначає, що такий висновок є правовим і не визначає конкретних обов’язків для третіх осіб, що не призвело до прийняття неправильного рішення через незалучення до вирішення спору в даній справі водія ОСОБА_6

З огляду на викладене суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.   85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11  ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «СК «АХА Страхування» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі №914/2117/16- без змін.

Головуючий суддя                                                    О.О. Євсіков  

судді:                                                                              О.А. Кролевець   С.С. Самусенко

Задать свой вопрос

ОТПРАВИТЬ
close

Оставьте свой номер
и мы Вам перезвоним