03 марта 2019 Новости

Верховный Суд постановил, что обязательство по возмещению имущественного ущерба, причиненного источником повышенной опасности, возникает при следующих условиях: наличие вреда; противоправность поведения лица, причинившего вред; наличие причинной связи между противоправным поведением лица причинившего вред и ее результатом – вредом. Наличие вины не является обязательным условием для возмещения ущерба

Державний герб України

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 674/1666/14-ц

провадження № 61-6468зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Гримич М. К., Кафідової О. В., Ступак О. В., Фаловської І. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі – ТДВ «СК «Альфа-Гарант», страхова компанія) про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 серпня 2012 року на автодорозі Житомир-Чернівці, поблизу с. Шатава Дунаєвецького району Хмельницької області, сталася ДТП з участю автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 Під час руху автомобіля виникло від’єднання задніх лівих спарених коліс у зборі із маточиною, гальмівним барабаном та піввіссю, які перелетіли через проїзну частину та вдарили пішохода ОСОБА_3, яка знаходилась на узбіччі дороги. Від отриманих травм ОСОБА_3 померла на місці пригоди.

Відповідальність володільця автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023 була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/3669296 від 16 серпня 2012 року.

Позивач, у зв’язку зі смертю його дружини ОСОБА_3, поніс майнові витрати, а саме: на поховання – 9 350 грн та спорудження надгробного пам’ятника – 10 170 грн. Також він зазнав душевних страждань через втрату близької людини. Оскільки, відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, звернувся з цим позовом до суду.

Позивач просив стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відшкодування майнової шкоди в ромзірі 19 520 грн та на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 19 520 грн страхового відшкодування, 5 000 грн компенсації моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 15 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру компенсації моральної шкоди, зменшивши з 5 000 грн до 2 550 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, оскільки кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України закрито за відсутністю у діях водія ОСОБА_2 складу злочину. Суди, ухвалюючи рішення, не врахували, що дії ОСОБА_2, відповідальність якого застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант», не знаходились у причинному зв’язку з ДТП, що встановлено постановою від 26 лютого 2013 року, та дійшли передчасного висновку про те, що обов’язки по відшкодуванню майнової та моральної шкоди лежать саме на відповідачеві; не врахували, що до правовідносин, які склались між сторонами, не можна застосовувати Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 12 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, оскільки кримінальне провадження відносно водія застрахованого транспортного засобу було закрито за відсутністю в його діях складу злочину.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 19 520 грн страхового відшкодування, заподіяної майнової шкоди, та 2 550 грн страхового відшкодування, заподіяної моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на час вчинення ДТП була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант», тому з урахуванням вимог статті 1187 ЦК України, статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу шкоду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційну скаргу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» задоволено. Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року скасоване, рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 12 лютого 2016 року залишено в силі.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи. У відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не виконав вимоги ухвали суду касаційної інстанції від 30 вересня 2015 року, не врахував, що до правовідносин, які склались між сторонами, не можна застосовувати Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав, а саме:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на підтвердження чого заявником надані:

– ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року у справі № 6-34515ск14;

2) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на підтвердження чого заявником надані:

– постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Станом на 15 грудня 2017 року розгляд заяви про перегляд Верховним Судом України не закінчено.

У підпункті 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить про інше.

На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито провадження у справі № 674/1666/14-ц та витребувано матеріали цивільної справи з Дунаєвецького районного суду Хмельницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

У заяві про перегляд ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року і залишити в силі рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд доводи, колегія суддів вважає, що заява про перегляд підлягає задоволенню з таких мотивів.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 21 грудня 1973 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_2 є володільцем автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_1.

16 серпня 2012 року між ТДВ «СК «Альфа-Гарант» і ОСОБА_2 укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/3669296), за умовами якого ТДВ «СК «Альфа-Гарант» застрахувало відповідальність власника автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_1 на випадок заподіяння ним шкоди третім особам під час ДТП за участю даного автомобіля на строк з 21 серпня 2012 року до 20 серпня 2013 року включно. Цим договором визначені ліміти відповідальності страховика на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю, – 100 000 грн.; за шкоду, заподіяну майну, – 50 000 грн (франшиза – 1 000 грн).

27 серпня 2012 року на 267 км + 550 м автодороги Житомир-Чернівці, поблизу с. Шатава, Дунаєвецького району, Хмельницької області, сталася ДТП з участю автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 Під час руху автомобіля виникло від’єднання задніх лівих спарених коліс у зборі із маточиною, гальмівним барабаном та підвіссю, які перелетіли через проїзну частину та вдарили пішохода ОСОБА_3, що рухалася по узбіччю дороги.

Від отриманих травм ОСОБА_3 померла на місці пригоди.

Постановою слідчого від 26 лютого 2013 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012240140000016 від 22 листопада 2012 року, за частиною другою статті 286 КК України, закрито у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

У зв’язку зі смертю ОСОБА_3 позивач, її чоловік поніс витрати на її поховання в сумі 9 350 грн і спорудження надгробного пам’ятника в сумі 10 170 грн.

12 серпня 2014 року ОСОБА_1 подав ТДВ «СК «Альфа-Гарант» заяву про страхове відшкодування, однак страхова компанія відмовилася здійснити страхову виплату.

При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що у відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, оскільки кримінальне провадження відносно водія застрахованого транспортного засобу було закрито за відсутністю в його діях складу злочину.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про задоволення позову суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на час вчинення ДТП була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант», тому з урахуванням вимог статті 1187 ЦК України, статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу шкоду.

При скасуванні рішення апеляційного суду та залишенні в силі рішення суду першої інстанції суд касаційної інстанції вказав, що згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи. У відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не виконав вимоги ухвали суду касаційної інстанції від 30 вересня 2015 року, не врахував, що до правовідносин, які склались між сторонами, не можна застосовувати Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року у справі № 6-34515ск14 за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» про відшкодування майнової шкоди, зроблено висновок про те, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, – незалежно від наявності вини. Статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 17 Постанови роз’яснено, що необхідною умовою виникнення обов’язку страховика за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором). За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що з урахуванням всіх обставин справи та відповідно до норм діючого законодавства, майнова та моральна шкода має бути стягнута з страхової компанії в межах ліміту відповідальності, оскільки вона завдана в результаті дорожньо-транспортної пригоди, пов’язаної зі смертю потерпілого, тобто є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, а тому відшкодовується незалежно від вини. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого, що є підставою для звільнення від відповідальності за заподіяну шкоду.

У постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13 міститься висновок про те, що статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб’єктного складу відповідальних осіб (коли обов’язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу – власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Таким чином, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв’язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме – статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1167, 1187 ЦК України, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме – статті 1187 ЦК України.

У пункті 22.1. статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Згідно пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов’язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов’язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом – шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Згідно частини другої, п’ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що зобов’язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпекивиникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом – шкодою.

Відповідно до частини першої та другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов’язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов’язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою.

Проте суд першої інстанції та суд касаційної інстанції на наведене належної уваги не звернули та неправильно застосували статтю 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1167, 1187 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції при задоволенні позову правильно застосував статтю 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1187 ЦК України вказавши, що закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення не звільняє останнього як власника і володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану смертю ОСОБА_3, внаслідок дії цього джерела підвищеної небезпеки та він повинен нести цю цивільно-правову відповідальність. Відповідачем по справі не було доведено, що шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки була заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Оскільки ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант», повинен нести цивільно-правову відповідальність як власник і володілець джерела підвищеної небезпеки за шкоду, завдану смертю ОСОБА_3 внаслідок дії цього джерела підвищеної небезпеки, тому саме на відповідачеві як страховику лежить обов’язок сплатити страхове відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті ОСОБА_3 у межах лімітів відповідальності страховика.

Тому доводи заяви про перегляд дають підстави для висновку про те, що в рішеннях, які переглядаються, неправильно застосовані статтю 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1187 ЦК України. У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити, ухвалу суду касаційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення апеляційного суду.

Відповідно до частини п’ятої статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд) у постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

На підставі викладеного, Верховний Суд висловлює такий висновок про застосування норм права.

Зобов’язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпекивиникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом – шкодою.

Зобов’язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою.

Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, статтями 360-3, 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року скасувати.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                              М. Є. Червинська

Судді:                                                                                                         Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат

Поделиться:

Читайте также

Оставьте свой номер

Мы перезвоним Вам в течение рабочего дня

Неправильный формат
Неправильный формат
Отправить