09 июля 2018 Судебная практика (общая)
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 листопада 2015 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого судді Кузьменко О.Т.,
суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Редьки А.І., Школярова В.Ф.,
при секретарях: Волевач О.В., Тімчинській І.О.,
за участю начальника Управління підтримання державного обвинувачення у суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_2,
у с т а н о в и л а:
Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,
засуджено за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК) на два роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов’язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 76 КК.
Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 5 листопада 2014 року вказаний вирок змінив у частині вирішення цивільного позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції змінено, виключено з них рішення про призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на один рік.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 3 квітня 2013 року об 11 год. 30 хв. на перехресті вул. Арсентьєва та вул. Короленка у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, керуючи автомобілем «Дача Логан», реєстраційний номер НОМЕР_1, на порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР) негайно не вжив заходів щодо зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого здійснив зіткнення з мопедом «Мустанг» з робочим об’ємом двигуна 49,9 см3 , під керуванням ОСОБА_3, який, знаходячись на цьому ж перехресті, спочатку зупинив мопед, а потім відновив свій рух та виїхав на проїжджу частину вул. Арсентьєва, виконуючи маневр повороту ліворуч. В результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритого перелому нижньої третини малогомілкової кістки, внутрішньої щиколотки і заднього краю лівої великогомілкової кістки.
У заяві, поданій в порядку глави 33 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) до Верховного Суду України, заступник Генерального прокурора України порушує питання про перегляд вказаних судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 445 КПК. А саме, у заяві йдеться про те, що підставами для перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України.
Вказує, що касаційний суд неоднаково застосував норму, викладену в частині першій статті 286 КК, при встановленні причинного зв’язку між діями ОСОБА_2 та наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3, оскільки безпідставно залишив поза увагою неналежну оцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин, згідно із якими потерпілий ОСОБА_3 також допустив порушення вимог правил дорожнього руху. Прокурор вважає, що саме дії ОСОБА_3 перебувають у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками.
На підтвердження своїх доводів заявник долучає копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, якою суд касаційної інстанції скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2, а кримінальну справу закрив за відсутністю в її діях складу злочину. Вважаючи наведене рішення прикладом для порівняння, прокурор стверджує, що за подібних фактичних обставин встановлено інший причинно-наслідковий зв’язок, в результаті чого винуватцем дорожньо-транспортної події визнано лише ОСОБА_3.
Крім того, неналежне встановлення причинно-наслідкового зв’язку у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю двох водіїв транспортних засобів прокурор вважає підставою для перегляду оскаржуваних рішень у зв’язку із невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4, в якому визнав, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Заступник Генерального прокурора України просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а провадження закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав заяву, перевіривши матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
Зміст заяви заступника Генерального прокурора України стосується неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону України про кримінальну відповідальність щодо правовідносин у сфері злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, пов’язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху, за участю двох учасників руху, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування норми права, передбаченої статтею 286 КК. У ній, зокрема, йдеться про те, що в оспорюваних судових рішеннях суди всіх інстанцій безпідставно визнали, що дії саме ОСОБА_2, а не потерпілого ОСОБА_3, знаходяться у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події.
Отже, під час перегляду Верховним Судом України зазначеного кримінального провадження предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов’язкового елементу об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК, – причинного зв’язку між допущеними обома учасниками дорожнього руху порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень).
Це питання уже висвітлювалося Верховним Судом України при перегляді судових рішень. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року у справі ОСОБА_4 зазначено, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв’язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з’ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку (справа № 5-18кс14).
На таку особливість у правозастосуванні орієнтує і Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». У пункті 7 цієї постанови роз’яснено, що у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
Як убачається з вироку, суд констатував у діях водія ОСОБА_2 порушення вимог пункту 12.3 ПДР, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу під його керуванням та мопедом під керуванням водія ОСОБА_3, визнавши, що саме вони перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками.
Водночас у мотивувальній частині цього судового рішення зазначено, що водій ОСОБА_3, рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя, перед яким встановлений дорожній знак 2.1, повинен був дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до перехрестя по головній дорозі, а перед відновленням руху впевнитись, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, тобто ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1, 16.11. та д.з. 2.1 ПДР. Останній мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Дача Логан» шляхом виконання в робочому режимі зазначених вимог ПДР, тому його дії з технічного погляду також перебувають у причинному зв’язку із дорожньо-транспортною подією.
Про порушення ОСОБА_3 ПДР зазначив у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. Спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неврахування судом першої інстанції протиправних дій потерпілого, апеляційний суд зазначив, що саме невідповідність дій ОСОБА_3, який не виконав вимоги пунктів 10.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1 ПДР та мав змогу запобігти зіткненню шляхом виконання зазначених норм, враховано у вироку при визначенні розміру моральної шкоди (що суперечить змісту вироку).
Суд касаційної інстанції, мотивуючи в ухвалі можливість незастосування до засудженого додаткового покарання, також послався на те, що в діях потерпілого теж вбачається порушення ПДР.
Проте, юридичної оцінки дій ОСОБА_3 суд у вироку не дав. Зміст усіх судових рішень свідчить, що при встановленні фактичних обставин справи визнано винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної події та його наслідках саме ОСОБА_2, а опосередкована згадка про дії ОСОБА_3 під час дорожньо-транспортної події не є їх юридичною оцінкою судом й висновком про міру і ступінь відповідальності потерпілого.
Суд не з’ясував, хто з водіїв – ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 – і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі – і аварійну ситуацію, хоча, як правило, в причинному зв’язку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того водія, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення. Визнавши, що небезпека для водія ОСОБА_2 виникла з моменту відновлення руху мопедом, а не з моменту перетинання ним головної дороги, суд послався на дані судової автотехнічної експертизи та пояснення у судовому засіданні судового експерта ОСОБА_5, які не містять обґрунтувань такого висновку.
Не враховано судом і положень пункту 1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила. Отже, ОСОБА_2, наближаючись по головній дорозі до перехрестя, маючи перевагу у його перетинанні, був вправі розраховувати, що водій мопеда, який рухався по другорядній дорозі, виконає вимоги ПДР і дасть дорогу автомобілю.
Не дивлячись на такі недоліки у з’ясуванні ступеня відповідальності учасників дорожньо-транспортної події, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів нижчих інстанцій про те, що саме дії ОСОБА_2 перебувають з правового погляду у причинному зв’язку з наслідками, і залишив поза увагою той факт, що і дії ОСОБА_3, пов’язані з порушенням ПДР, також перебувають у причинному зв’язку з наслідками.
Водночас, у справі, ухвала від 29 березня 2012 року у якій надана для порівняння, судом касаційної інстанції питання винуватості двох учасників дорожньої події вирішено по-іншому.
Зокрема, за вироком суду ОСОБА_3, керуючи автомобілем, який рухався по другорядній дорозі, і наближаючись до перехрестя із головною об’їзною дорогою, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність і всупереч вимогам дорожніх знаків 2.1, 2.2. та пунктів 12.3, 16.11 ПДР не надав дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_2 та не почав своєчасно вживати заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, виїхав на перехрестя, на яке в цей час виїхав ОСОБА_2, котрий, рухаючись зі швидкістю, вищою за допустиму, незважаючи на попередження дорожнього знаку 3.29 про ступінчате зниження швидкості, всупереч вимогам пункту 12.9 «б» ПДР, швидкість не зменшив, і, неправильно оцінивши дорожню обстановку та проявивши неуважність, на порушення вимог пунктів 2.3 «б», 12.1, 12.3 цих же Правил, перешкоду для руху, яку міг об’єктивно виявити, своєчасно не виявив та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, що призвело до зіткнення керованих ними транспортних засобів та спричинення пасажирам обох автомобілів тяжких тілесних ушкоджень.
Суд дійшов висновку, що обидва водії невиконанням зазначених вимог ПДР порушили правила безпеки руху і дії кожного з них перебувають у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події, та визнав їх винними за частиною другою статті 286 КК.
Розглядаючи справу у касаційному порядку, судова колегія у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановила, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія ОСОБА_3, який перед виїздом з другорядної дороги на головну не дотримався вимог дорожніх знаків 2.1, 2.2 та пунктів 12.3. 16.11 ПДР і не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі. Всупереч дорожнім знакам «Дати дорогу», «Проїзд без зупинки заборонено» не зупинився перед виїздом на головну дорогу і не переконався у відсутності небезпеки для руху та не надав дороги автомобілю під керуванням ОСОБА_2, який наближався по головній дорозі і мав перевагу в русі, чим створив аварійну ситуацію.
Спростовуючи висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у тому, що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем, яким керував під ОСОБА_3, колегія суддів зазначила в ухвалі, що водій ОСОБА_2 не зобов’язаний був враховувати можливість грубого порушення ПДР іншим водієм; він не передбачав, не зобов’язаний був і не мав можливості передбачити, що автомобіль, яким керував ОСОБА_3, не дасть дорогу, не зупиниться перед виїздом на головну дорогу на вимогу знаків і не пропустить його автомобіль. Відповідно до п. 1.4 ПДР водій ОСОБА_2 вправі був розраховувати, що водій ОСОБА_3 перед виїздом з другорядної дороги на головну зупиниться і надасть йому можливість проїхати перехрестя. Тому в причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали, перебувають лише дії водія ОСОБА_3.
За таких обставин касаційний суд судові рішення щодо ОСОБА_2 скасував та закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину.
Попри те, що у судових рішеннях у двох кримінальних справах фактичні обставини суспільно небезпечного діяння за об’єктом посягання – безпека руху, об’єктивною стороною – кількістю учасників дорожнього руху (два водії), місцем та обставинами вчинення правопорушення (перехрестя основної та другорядної доріг, ігнорування водієм, який виїжджав з другорядної дороги на головну, дорожнього знаку, який зобов’язував його дати дорогу транспорту, що рухався по головній дорозі, дані про наявність причинного зв’язку між діями обох водіїв і наслідками), невідповідністю дій обох водіїв вимогам ПДР, є подібними, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну і ту саму норму права, передбачену законом України про кримінальну відповідальність, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Крім того, як правильно зазначається у заяві прокурора, оспорюване рішення касаційної інстанції не відповідає і висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4, у якій зазначено, що у разі, коли дорожньо-транспортна подія сталася за участі двох водіїв транспортних засобів, для правильного застосування норми про кримінальну відповідальність особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього рухувимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Всупереч такої правової позиції Верховного Суду України суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що судами нижчих інстанцій не оцінено наявні в матеріалах провадження дані про порушення ОСОБА_3 вимог ПДР, які перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками, не досліджено їх характер, не з’ясовано, чи міг це передбачити ОСОБА_2 і прорахувати дії потерпілого.
За таких обставин постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Однак, оскільки Верховний Суд України, як і суд касаційної інстанції, не вправі визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, досліджувати та переоцінювати докази, він у даному випадку позбавлений можливості постановити остаточне рішення, як про це просить прокурор у заяві, з огляду на що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
Вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
Висновок: У випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, необхідно встановити причинний зв’язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з’ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Головуючий : О.Т. Кузьменко
Судді:
С.М. Вус
Л.Ф. Глос М.Є. Короткевич
Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар
В.В. Заголдний Б.М. Пошва
Г.В. Канигіна А.І. Редька
М.Р. Кліменко В.Ф. Школяров
Поделиться:
Мы перезвоним Вам в течение рабочего дня
