Судова практика

  • Верховний Суд розмежував регресні вимоги та суброгацію в страхових правовідносинах
    Державний герб України

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    25 березня 2019 року

    м. Київ

    Справа №  916/686/18

    Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова   Є.В. — головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

    розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2018 у справі

    за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» про стягнення 368 289,87 грн,

    ВСТАНОВИВ:

    1. Короткий зміст позовних вимог

    1.1. У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (далі — ПАТ «СК «Універсальна») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (далі — ТОВ «Іллічівський морський рибний порт») про стягнення 368 289,87 грн.

    1.2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що ним як страховиком, на підставі Генерального договору добровільного страхування вантажів від 08.08.2013 № 6110/249/000021 (далі — договір № 6110/249/000021), укладеного між ним та Дочірнім підприємством «Квенбергер Логістік УКР» (далі — ДК «Квенбергер Логістік УКР», страхувальник, експедитор), було виплачено власнику пошкодженого Товариством з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» (далі — ТОВ «Чорноморський рибний порт») вантажу — Приватному акціонерному товариству «Філіп Морріс Україна» (далі — ПрАТ «Філіп Морріс Україна») 289 572,95 грн страхового відшкодування, а також страхувальнику 78   716,92 грн понесених ним витрат, пов’язаних із рятуванням вантажу.

    1.3. Посилаючись на те, що саме ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» є відповідальною особою за завдані збитки, оскільки ним не було забезпечено збереження вантажу у період із його отримання та до подальшої відправки на судно, у зв’язку з чим, на думку позивача, до нього перейшло право вимоги від страхувальника до відповідача.

    2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

    2.1. 08.08.2013 між ПАТ «СК «Універсальна» (страховик) та ДП «Квенбергер Логістик УКР» (страхувальник) було укладено договір № 6110/249/000021, предметом якого є майнові інтереси ДП «Квенбергер Логістик УКР», пов’язані із володінням, користуванням та розпорядженням заявленими на страхування вантажами, що перевозяться протягом дії договору.

    2.2. Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4.2, 9, 10 договору № 6110/249/000021 виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі письмової заяви страхувальника із зазначенням дати і місця настання страхового випадку, його причин, з детальним описом обставин настання страхового випадку, розміру збитку. Разом із заявою повинні бути надані такі документи (у залежності від обставин): договір страхування; документи, що підтверджують майновий інтерес страхувальника або вигодонабувача в отриманні страхового відшкодування; довідки уповноважених державних чи інших офіційних органів в компетенції яких знаходяться такі випадки: опис пошкодженого (знищеного, зниклого, вкладеного) вантажу; інвентаризаційні складські відомості за відповідний період; товаросупровідні і складські документи (накладні, коносаменти, рахунки-фактури тощо); контракт на постачання вантажу; звіт страхувальника/перевізника/експедитора про обставини настання страхового випадку; висновки експертів про ступінь придатності пошкодженого вантажу; копію листування з вантажоодержувачем; інші документи стосовно розслідування причин та обставин настання страхового випадку та визначення розміру збитку, на вимогу страховика. Розмір збитку, що заподіяний вантажу страхувальника, визначається на основі документів, що підтверджують розмір збитку, або на основі експертної оцінки. У випадку пошкодження вантажу основою для визначення розміру виплати страхового відшкодування є відновна вартість пошкодженого вантажу в межах страхової суми. Відновна вартість визначається як сума, необхідна для відновлення втраченого чи пошкодженого в результаті настання страхового випадку вантажу до первісного стану, з урахуванням зносу, транспортування пошкодженого вантажу до місця призначення та особливостей ціноутворення в місцевості здійснення відновлення вантажу. Страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування протягом 15-ти робочих днів після отримання всіх документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків, та складає страховий акт. Про відмову у виплаті або прийнятті рішення про відстрочку виплати страховик протягом 5-ти днів повідомляє страхувальника письмово з викладенням мотивації прийнятого рішення. В разі наявності причин сумніву в обґрунтованості виплати страхового відшкодування, страховик має право відтермінувати її до отримання підтвердження або спростування таких сумнівів відповідними компетентними органами, але не довше, ніж на 60 (шістдесят) календарних днів з дати отримання усіх необхідних документів від страхувальника.

    Згідно з підпунктом 1.7 пункту 1 договору № 6110/249/000021 у разі пошкодження (знищенні, втраті) застрахованого вантажу страхувальник зобов’язаний, крім іншого, здійснити усі можливі заходи для порятунку вантажу, запобігання і зменшення шкоди; здійснити усі можливі заходи щодо відповідного документального підтвердження збитку: провести відповідні заходи з опису збитків в акті прийму-передачі вантажу, накладній, інших вантажосупровідних документах, зазначити стан замків, пломб, упаковки, тари тощо; скласти комерційний акт з зазначенням відомостей про вантаж, транспортний засіб, маршрут перевезення, зафіксованого та ймовірного збитку.

    За змістом пункту 4 договору № 6110/249/000021 сторони погодили, що розмір збитку та належного до сплати страхового відшкодування розраховується, виходячи із такого: у випадку повного знищення, загибелі вантажу (безповоротної втрати вантажу або коли витрати на його відновлення, ремонт та перевезення в пункт призначення перевищують дійсну вартість об’єкту) — розмір збитку визначається шляхом вибору меншої з сум: суми вирахування дійсної вартості вантажу на момент настання страхового випадку на базі експертної оцінки вартості вантажу Торгово-промислової палати м. Києва; суми, необхідної для придбання чи виготовлення вантажу, повністю аналогічного застрахованому; у випадку пошкодження вантажу основою для визначення розміру виплати страхового відшкодування є відновна вартість пошкодженого вантажу в межах страхової суми, вказаної в розділі «СТРАХОВА СУМА» договору.

    Страховик відшкодовує усі необхідні та доцільні витрати, понесені страхувальником щодо рятування вантажу, запобігання та зменшення розміру збитків, встановлення їх розміру, якщо збитки відшкодовуються згідно з умовами договору (пункт 7 договору № 6110/249/000021).

    2.3. В рамках договору № 6110/249/000021 між сторонами було укладено страховий сертифікат добровільного страхування вантажів № 6110/006916, об’єктом якого були цигарки Marlboro Menthol & MNT BOX 20 у виді картонних коробок у контейнері №, власник яких — ПрАТ «Філіп Морріс Україна».

    2.4. На підставі договору від 23.03.2011 № 42/11Т (далі — договір № 42/11Т), укладеного між експедитором — ДП «Квенбергер Логістик УКР» та оператором ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» оператор прийняв контейнер №із вантажем для його зберігання в порту та подальшої відправки на судно.

    2.5. 31.03.2017 при здійсненні вантажних операцій з іншими контейнерами співробітник (оператор контейнерного перевантажувача) ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» зачепив спредером контейнер з вантажем, що призвело до його падіння з третього ярусу складу.

    2.6. 31.03.2017 було проведено розформування та стафірування пошкодженого контейнера, перевантаження пошкодженого вантажу з одного контейнера в інший у присутності представників портової адміністрації, митних органів, експедитора та сюрвеєра, про що складено акт № 5775 і Тальманську розписку від 31.03.2017.

    2.7. 11.04.2017 у складі комісії представників ПАТ «СК «Універсальна», ПрАТ «Філіп Морріс Україна», Одеської регіональної Торгово-промислової палати, ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» складено акт № 01, згідно з яким здійснено огляд для визначення кількості та оцінки вартості пошкодженого вантажу в рамках інвойсної вартості виключно пошкодженого вантажу, за змістом пункту 4 якого члени комісії визначили вину ТОВ «Іллічівський морський рибний порт», який був підписаний представником останнього без заперечень. Також відповідач не заперечував своєї вини у листі від 31.03.2017 № 28/19-295.

    2.8. 21.07.2017 власник вантажу — ПрАТ «Філіп Морріс Україна» звернулося з претензією № 07/077 до ДП «Квенбергер Логістик УКР» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок неналежного виконання господарського зобов’язання на суму 276 834,05 грн. 05.12.2017 ПрАТ «Філіп Морріс Україна» направило ДП «Квенбергер Логістик УКР» доповнення до претензії № 07/077, в якому зазначило про неврахування у цій претензії додаткових витрат на роботи з перепакування та розпакування; остаточний розмір шкоди визначено у сумі 289   572,97 грн.

    2.9. Оскільки вантаж було застраховано у ПАТ «СК «Універсальна», страхувальник звернувся до страховика із претензіями про виплату страхового відшкодування. За змістом претензії від 25.07.2017 № 655/01 сума страхового відшкодування становила 355   550,97 грн, а згідно з претензією від 22.11.2017 № 900 ця сума збільшилася до 368 289,87 грн, з яких 289 572,95 грн відповідач просив перерахувати на рахунок ПрАТ «Філіп Морріс Україна», а 78 716,92 грн — на рахунок ДП «Квенбергер Логістик УКР».

    2.10. ПАТ «СК «Універсальна» прийняло рішення про визнання зазначеної події страховим випадком і виплату страхового відшкодування на підставі страхового акта № 29858/1 у сумі 289 572,95 грн власникові вантажу ПрАТ «Філіп Морріс Україна» та здійснило її виплату, що підтверджується платіжним дорученням від 12.12.2017 №   135390.

    2.11. 22.02.2018 на підставі пункту 7 договору № 6110/249/000021 та страхового акта №   29858/2 ПАТ «СК «Універсальна» перерахувало страхувальнику ДП «Квенбергер Логістик УКР» страхове відшкодування у сумі 78   716,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 140205.

    3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

    3.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.07.2018 (суддя Степанова   Л.В.) здійснено заміну найменування відповідача з ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» на ТОВ «Чорноморський рибний порт».

    3.2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2018 (суддя Степанова   Л.В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 (колегія суддів: Аленін О.Ю., Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

    Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що розрахунок суми страхового відшкодування та її виплату позивачем здійснено не на підставі документів, визначених сторонами у договорі №   6110/249/000021, а надані позивачем документи, якими останній обґрунтовує визначення розміру збитків, завданих ПрАТ «Філіп Морріс Україна» у сумі 289   572,95   грн, не є належними доказами на підтвердження сум страхового відшкодування, виплачених ПрАТ «Філіп Морріс Україна», оскільки не відповідають умовам укладеного між сторонами договору № 6110/249/000021 та не підтверджуються первинними документами. При цьому суди зазначили, що у наданому позивачем експертному висновку від 21.04.2017 № УТЄ-690 Торгово-промислової палати України не встановлено суми збитків, а визначено лише кількість пошкодженого вантажу.

    У частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування виплати страхового відшкодування ДП «Квенбергер Логістик УКР» у сумі 78   716,92 грн суди виходили із того, що надані позивачем докази щодо перевантаження вантажу в інший контейнер, відправка вантажу з м. Одеси до м. Харкова та надані послуги охорони, не є належними та допустимими та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не встановлюють суми страхового відшкодування відповідно до умов укладеного між сторонами пункту 4 договору №   6110/249/000021.

    4. Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

    4.1. У касаційній скарзі ПАТ «СК «Універсальна», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 979, 990 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), статей 9, 16 Закону України «Про страхування» та статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

    5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

    5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Чорноморський рибний порт» зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено всі суттєві обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у зв’язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

    При цьому ТОВ «Чорноморський рибний порт» наголошує, що у позивача могло виникнути право суброгації відповідно до статті 993 ЦК України, а не регресу на підставі статті 1191 ЦК України, як зазначено у позові.

    6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

    Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

    6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

    6.2. Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

    6.3. Страховим випадком згідно зі статтею 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий ризик — певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

    6.4. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України страховик зобов’язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

    6.5. Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

    6.6. Відповідно до статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

    6.7. Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

    6.8. За змістом частини 1 статті 73 та частини 1 статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

    6.9. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 76, частина 1 статті 77 ГПК України).

    6.10. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

    6.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження розміру збитків, завданих ПрАТ «Філіп Морріс Україна» у сумі 289 572,95 грн, які воно відшкодувало страхувальнику, позивач надав експертний висновок від 21.04.2017 № УТЄ-690 Торгово-промислової палати України та розрахунок-доповнення до претензії від 21.07.2017 № 07/077.

    6.12. Надавши правову оцінку зазначеним доказам, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що в цьому експертному висновку не встановлено суми збитків, а визначено лише кількість пошкодженого вантажу, розрахунок суми страхового відшкодування позивачем здійснено не на підставі документів, визначених сторонами у пунктах 1, 2, 3, 4.2, 9, 10 договору №   6110/249/000021, у зв’язку з чим суди визнали подані позивачем докази неналежними.

    6.13. При цьому суди зазначили, що сума, визначена у розрахунку від 05.12.2017, здійсненному ПрАТ «Філіп Морріс Україна», на підставі якого позивач виплатив страхове відшкодування, не підтверджується первинними документами щодо виконання робіт із перепакування, розбракування, понесення витрат при розбракуванні, закупці матеріалів для перепакування вантажу та отриманні послуг експерта торгово-промислової палати, а також не підтверджує вартості втрачених цигарок.

    6.14. Також суди визнали необґрунтованими позовні вимоги в частині відшкодування виплати страхового відшкодування ДП «Квенбергер Логістик УКР» у сумі 78 716,92 грн, оскільки надані позивачем докази щодо перевантаження вантажу в інший контейнер, відправки вантажу з м. Одеси до м. Харкова та надані послуги охорони не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами пункту 4 договору №   6110/249/000021, яким визначено розрахунок розміру збитків та належного до сплати страхового відшкодування.

    6.15. Крім цього, судом апеляційної інстанції зазначено, що в порушення підпункту 1.7 пункту 1 договору №   6110/249/000021 сторонами не був складений комерційний акт із зазначенням відомостей про зафіксований та ймовірний збиток. Всупереч підпункту 3.1 пункту 3 договору №   6110/249/000021 не було оформлено страховий поліс. Наявні у матеріалах справи копії заяв на безготівковий перерахунок страхового відшкодування не відповідають вимогам пункту 1 розділу договору №   6110/249/000021 «Здійснення страхової виплати». В порушення положень пункту 3 розділу договору №   6110/249/000021 «Здійснення страхової виплати» не було здійснено експертної оцінки розміру збитків. В матеріалах справи відсутні такі документи як звіт про обставини настання страхового випадку, висновок експертів про ступінь придатності пошкодженого вантажу, які передбачені пунктом 2 розділу договору №   6110/249/000021 «Здійснення страхової виплати». Висновок від 21.04.2017 № УТЄ-690 Торгово-промислової палати України не містить відомостей про ступінь придатності пошкодженого вантажу.

    7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

    7.1. Встановивши зазначені обставини та надавши їм належну правову оцінку, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили із того, що позивачем належними та допустимими доказами у відповідності з умовами договору №   6110/249/000021 не обґрунтовано розмір сум страхового відшкодування, виплачених ним ПрАТ «Філіп Морріс Україна» та ДП «Квенбергер Логістик УКР», у зв’язку з чим дійшли правильних висновків про відмову в позові.

    7.2. Доводи касаційної скарги ПАТ «СК «Універсальна» фактично зводяться до неправильної оцінки судами попередніх інстанцій поданих ним доказів на підтвердження своїх вимог, проте переоцінка доказів не входить до визначених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

    7.3. Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 979, 990 ЦК України, статей 9, 16 Закону України «Про страхування» та статей 13, 74, 80 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції, тому відхиляються колегією суддів.

    7.4. При цьому колегія суддів погоджується із доводами ТОВ «Чорноморський рибний порт», наведеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що спірні страхові правовідносини за своєю правовою природою є суброгацією, а не регресом, тому позивач безпідставно посилається на вимоги статті 1191 ЦК України на підтвердження своїх вимог.

    Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

    Виходячи із наведеного, страховик внаслідок виконання обов’язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов’язання не   припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов’язанні (заміна кредитора) — замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

    Стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно — від потерпілої особи у деліктному зобов’язанні до страховика.

    Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов’язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

    При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини — суброгацію у страхових відносинах та регрес.

    Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як уже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов’язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов’язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов’язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, яка виконала обов’язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов’язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим регресним зобов’язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов’язання шляхом виконання обов’язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов’язанні третьою особою.

    У деліктному зобов’язанні право вимоги до винної особи у особи, яка відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому — суброгацію.

    Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.

    7.5. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

    7.6. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

    Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

    За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, оскаржувані рішення та постанову у справі прийнято із додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування у немає.

    8. Судові витрати

    8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

    Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

    ПОСТАНОВИВ:

    1.   Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» залишити без задоволення.

    2.   Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2018 у справі № 916/686/18 залишити без змін.

    Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Суддя                                                                                                    Є. Краснов

    Суддя                                                                                                    Г. Мачульський

    Суддя                                                                                                    І. Кушнір

    Подробнее
  • Верховний Суд постановив, що заподіяний в результаті залиття квартири збиток повинна відшкодовувати організація, яка здійснює технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення та гарячого водопостачання, якщо причиною залиття був неналежний стан таких систем
    Державний герб України

    Постанова

    Іменем України

    07 лютого 2018 року

    м. Київ

    справа № 639/101/17

    провадження № 61-46487 св 18

    Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О. та Мартєва С. Ю.,

    учасники справи:

    позивач — ОСОБА_4 та ОСОБА_5

    відповідач — комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» та комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі — КП «Жилкомсервіс»)

    третя особа — ОСОБА_6

    розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Харківські теплові мережі»                 (далі — КП «Харківські теплові мережі») на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2018 року (у складі суддів: Кругової С. С., Пилипчук Н. П. та Сащенко І. С.)

    ВСТАНОВИВ :

    11 січня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до КП «Харківські теплові мережі» та КП «Жилкомсервіс», 3-тя особа ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої залиттям квартири, відповідно до якої, з урахуванням уточнень позовних вимог просили суд стягнути солідарно з відповідачів компенсацію завданої їм матеріальної шкоди в сумі 109 850грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 32 000 грн, покласти на відповідачів витрати, пов’язані з розглядом цієї справи, в тому числі оплату вартості послуг експерта в сумі 5 544, 00 грн та комісії банку за прийняття цього платежу в сумі 55,44 грн.

    На обґрунтування вимог посилались на те, що їм на праві власності належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. 06 вересня 2016 року відбулося залиття належної їм на праві власності квартири. Комісією ділянки № 5 Шевченківського району КП «Жилкомсервіс» було складено акт обстеження квартири від 07 вересня 2016 року, яким встановлено, що причиною залиття квартири є теча стояка гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_2. Внаслідок залиття квартири їм було спричинено матеріальну та моральну шкоду в розмірі, яку і просили відшкодувати.

    Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Харківської області                             від 26 вересня 2018 року, позов задоволено частково.

    Стягнуто з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_4 та    ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 109 850 грн та моральну шкоду по 10 000 грн кожному. Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_5 витрати пов’язані з проведенням експертизи у розмірі 5 544 грн.

    У задоволені іншої частини позовних вимог — відмовлено.

    Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки залиття квартири позивачів сталося внаслідок неналежного стану внутрішньо будинкових систем централізованого опалення та гарячого водопостачання в спірному будинку, технічне обслуговування якого, покладено на КП «Харківські теплові мережі» та дійшов висновку, що залиття спірних приміщень сталося внаслідок винних дій (протиправної бездіяльності) КП «Харківські теплові мережі», а тому саме з нього підлягає стягненню на користь позивачів сума завданого матеріального збитку, встановленого експертним висновком, у розмірі 109 850 грн.

    Постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

    Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що завдана позивачам шкода підлягає відшкодуванню за рахунок КП «Харківські теплові мережі», оскільки ними не було доведено, що шкоду завдано балансоутримувачем, оскільки договором № 15/1 від 13 лютого 2012 року відповідальність за належний технічний стан внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання покладено саме на КП «Харківські теплові мережі».

    25 жовтня 2018 року КП «Харківські теплові мережі» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова                                від 15 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області                   від 26 вересня 2018 року та просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, щодо стягнення з КП «Харківські теплові мережі» відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

    Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалені судові рішення судами першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам чинного законодавства та не ґрунтуються на повному дослідженні наявних у справі доказів. Судами невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме : пункт 7 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та не застосовано статтю 1 пункту 5 та 6 частини 2 статті 24, пункти 1, 7 та 8 частини 2 статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та статті 901 та 902 ЦК України.

    Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 639/101/17 з Жовтневого районного суду м. Харкова.

    Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року задоволено клопотання      КП «Харківські теплові мережі» та зупинено виконання судового рішення до закінчення касаційного провадження у цій справі.

    22 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу КП «Харківські теплові мережі», в якому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили залишити без задоволення касаційну скаргу КП «Харківські теплові мережі», а судові рішення без змін посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з’ясувавши обставин, що мали значення для правильного вирішення спору ухвалили судові рішення, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

    Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

    Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Касаційна скарга КП «Харківські теплові мережі» не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

    Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної приватної власності належить квартира АДРЕСА_2, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 10 лютого 2003 року, реєстраційний № 1-03-229146.

    06 вересня 2016 року відбулося залиття вказаної квартири.

    Відповідно до акта № 198 від 07 вересня 2018 року, затвердженого начальником дільниці № 5 КП «Жилкомсервіс» ОСОБА_7 та складеним комісією у складі: інженера дільниці № 5 ОСОБА_8, майстра КП «Харківські теплові мережі» ОСОБА_9 та майстра дільниці № 5 ОСОБА_10, — 06 вересня         2016 року в квартирі АДРЕСА_2, сталася аварійна ситуація — прорив стояка гарячого водопостачання.

    13 та 14 вересня 2016 року ОСОБА_5 звернулась до начальника дільниці № 5 КП «Жилкомсервіс», директора КП «Жилкомсервіс» та генерального директора      КП «Харківські теплові мережі» із заявами, в яких просила призначити комісію для проведення обстеження квартири АДРЕСА_2 та скласти акт затоплення, а також просила повідомити, на балансі кого знаходиться стояк гарячого водопостачання.

    21 та 22 вересня 2016 року ОСОБА_5 звернулась із заявами до генерального директора КП «Харківські теплові мережі» та Харківського міського голови ОСОБА_11, в яких просила допомогти їй з вирішенням питання щодо відшкодування шкоди внаслідок залиття.

    На вказані звернення, ОСОБА_5 отримала відповіді КП «Жилкомсервіс» від 28 вересня 2016 року, КП «Харківські теплові мережі» від 17 та 30 вересня          2016 року та Департаменту комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської ради від 05 жовтня 2016 року, згідно з якими їй було рекомендовано звернутися до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок залиття.

    Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи КП «Харківські теплові мережі» про те, що відповідальним за завдану шкоду є КП «Жилкомсервіс» необгрунтовані та не грунтуються на законі.

    Такі висновки суди попередніх інстанцій зробили з огляду на наступне.

    Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі — Закону).

    Відповідно до частин 2 та 4 статті 19 Закону учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

    Відповідно до статті 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо — та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

    Рішенням Харківської міської ради від 26 липня 2006 року № 69/06 було створено КП «Жилкомсервіс».

    Відповідно до підпунктів 3.1 та 3.2 статуту КП «Жилкомсервіс» метою підприємства є: здійснення функцій утримання на балансі, переданих йому за договором з власником житлових будинків, споруд та іншого майна, забезпечення належного рівня житлово-комунального обслуговування населення, створення відповідних умов для проживання, а предметом діяльності — укладення договорів на обслуговування житлово-комунальними послугами споживачів з виконавцями послуг, контроль за якістю послуг і виконанням умов договорів.

    Рішенням Харківської міської ради від 20 грудня 2006 № 1186 визначено виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова: з управління будинком, спорудою або групою будинків — КП «Жилкомсервіс», з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: КП «Харківблагоустрій», КП «Харківські теплові мережі», ДКП «Харківкомуночиствод», КП «ВТП «Вода», КСП «Харківгорліфт» та інші.

    Вказаним рішенням, прийнятим органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, визначено статус КП «Жилкомсервіс» як управителя будинків, а         КП «Харківські теплові мережі» — як виконавця послуг з їх утримання.

    Відповідно до статті 1 Закону, управителем є особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом будинків і споруд (далі-управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору. Виконавець — суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

    Відповідно до підпункту 2, 7 статті 21 Закону виконавець зобов’язаний здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень, утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством.

    Стаття 29 Закону визначає, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

    Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2006 року № 1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова» визначено виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова: з управління будинком, спорудою або групою будинків — КП «Жилкомсервіс», з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: КП «Харківблагоустрій», КП «Харківські теплові мережі», ДКП «Харківкомуночиствод», КП «ВТП «Вода», КСП «Харківгорліфт» та інші.

    Частиною другою статті 24 Закону встановлено, що балансоутримувач зобов’язаний укладати договір з власником (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна; утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); вести бухгалтерську, статистичну та іншу, передбачену законодавством, звітність відповідно до законодавства; забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном; забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належну експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

    Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 24 Закону балансоутримувач зобов’язаний забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, а також забезпечити належну експлуатацію та утримання майна, що передані на його баланс.

    Підпунктом 8 пункту 2 статті 25 Закону встановлено обов’язок управителя забезпечувати здійснення профілактичних, поточних, капітальних та аварійних ремонтів відповідно до встановлених стандартами, нормативами, нормами і правилами вимог щодо строків та регламентів.

    Відповідно до положень статті 25 Закону, управитель має право, зокрема, укладати договори з виробниками, виконавцями, споживачами в порядку, встановленому законом.

    Як встановлено судами попередніх інстанції 13 лютого 2012 року між                      КП «Жилкомсервіс» (управитель) та КП «Харківські теплові мережі» (виконавець) було укладено договір, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов’язок надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в частині технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем центрального опалення та гарячого водопостачання: мережі, арматура на них прилади та обладнання, які розміщені в межах будинку та виконання робіт з усунення аварійних ушкоджень на внутрішньо будинкових системах, управитель зобов’язується прийняти та оплатити КП «Харківські теплові мережі» надані послуги.

    Пунктами 2.3.2 та 2.3.5 вказаного договору сторони передбачили, що виконавець зобов’язаний здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень, утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені цим договором.

    Крім того, сторонами не заперечувалось, що актом огляду жилого будинку                 від 27 жовтня 2014 року встановлено, що залиття квартири позивача мало місце в результаті течі стояка гарячого водопостачання.

    Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

    Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров’ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг.

    Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

    Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

    Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

    У зв’язку з тим, що залиття квартири позивачів сталося внаслідок винних дій (протиправної бездіяльності), а саме неналежного стану внутрішньо будинкових систем централізованого опалення та гарячого водопостачання в спірному будинку технічне обслуговування якого, як було зазначено вище покладено на КП «Харківські теплові мережі», суди дійшли висновку, що саме з КП «Харківські теплові мережі»підлягає стягненню на користь позивачів сума завданого матеріального збитку, встановленого експертним висновком, у розмірі 109 850, 00 грн.

    За правилами передбаченими ст. ст. 16, 23 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

    Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

    Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв’язку із знищенням чи пошкодженням майна, приниженні честі, гідності та ділової репутації.

    Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

    Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

    Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

    Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Отже, суди дійшли висновку про те, що саме КП «Харківські теплові мережі» є організацією, яка здійснює гаряче водопостачання та зобов’язана забезпечувати надійне постачання відповідно до умов договорів і стандартів та з розміром відшкодування моральної шкоди, визначеного районним судом, оскільки висновки суду з цього приводу відповідно до статті 263 ЦПК України є законними і обґрунтованими.

    Зазначений правовий висновок містяться у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду № 61-3280 зпв 18                         від 28 березня 2018 року (638/9832/15-ц) щодо застосування вказаних норм права.

    Крім того, наведені в касаційній скарзі КП «Харківські теплові мережі», як приклад інші судові рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України не приймаються до уваги, оскільки останні ухвалені при застосування іншої правової практики та у даному випадку не можу бути застосованими, оскільки з них не вбачається, що вони були ухвалені у подібних справах.

    Отже, доводи касаційної скарги КП «Харківські теплові мережі» про те, що чинним законодавством України та будь-якими іншими актами чи договорами на них не покладено обов’язків, порушення чи невиконання яких призвело до залиття кватири позивача, відтак вони не являються належним відповідачем, спростовуються матеріалами справи та вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

    Виходячи з наведеного та, як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами при з’ясуванні обставин, що мали значення для правильного вирішення спору, з урахуванням доказів надананих сторонами, при встановлені розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, судами ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

    Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із ними та переоцінки доказів.

    Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

    З огляду на наведене, судові рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права та правильне застосовування ними норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, підстав для відкриття касаційного провадження немає.

    Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

    ПОСТАНОВИВ :

    Касаційну скаргу комунального підприємства «Харківські теплові мережі» залишити без задоволення.

    Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

    Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 травня 2018 року.

    Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Судді:                                                                                   В. М. Сімоненко

    А. О.Лесько

    С. Ю.Мартєв

    Подробнее
  • Позиція Верховного Суду щодо неможливості застосування адміністративного стягнення за порушення правил дорожнього руху, коли факт вчинення адміністративного стягнення не підтверджений належними і допустимими доказами
    Державний герб України

    ПОСТАНОВА

    Іменем України

    03 квітня 2019 року

    Київ

    справа №537/1807/17

    адміністративне провадження №К/9901/24418/18

    Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

    Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

    суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,

    розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 червня               2017 року (суддя Дядечко І.І.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючої судді — Тацій Л.В., суддів — Подобайло З.Г., Григорова А.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у         м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенанта міліції Бойкової Анни Юріївни, третя особа — Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови,

    установив:

    У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенанта міліції Бойкової А.Ю., в якому просив скасувати постанову відповідача від 14 квітня 2017 року серії АР №819320 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) та накладення стягнення у вигляді штрафу 425 грн.

    Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від           12 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, позов задоволено: скасовано постанову від 14 квітня 2017 року серії АР №819320 щодо накладення на позивача адміністративного стягнення за частиною другою статті 122 КУпАП, винесену Інспектором роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенанта міліції Бойковою А.Ю.

    Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції звернулося із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповноту з’ясованих судами обставин справи, просить скасувати прийняті ними рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

    В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а оскаржувана постанова складена інспектором відповідно до вимог статті 283 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 7 листопада 2015 року № 1395 (далі — Інструкція № 1395).

    Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

    Суди встановили, що відповідно до постанови від 14 квітня 2017 року серії АР №819320, складеної Інспектором роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції у                        м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенантом міліції Бойковою А.Ю.,                         14 квітня 2017 року о 08 год. 25 хв. ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом в                            м. Кременчуці на перехресті проспекту Свободи та вулиці Переяславської, здійснив проїзд на заборонений сигнал світлофора («жовтий»), чим порушив пункт 8.7.3 «ґ» Правил дорожнього руху України.

    Вбачаючи у діях ОСОБА_2 ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.

    Позивач, не погодившись із притягненням його до адміністративної відповідальності, оскаржив постанову від 14 квітня 2017 року до суду. В обґрунтування позову вказував, що під час перемикання сигналу світлофору з «зеленого» на «жовтий» він вже перетнув «стоп-лінію», тому, переконавшись, що проїзд для інших учасників дорожнього руху буде безпечним, з метою запобігання екстреному гальмуванню, закінчив проїзд перехрестя на «жовтий» сигнал світлофору, що узгоджується з вимогами Правил дорожнього рухуУкраїни.

    Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що висновок відповідача про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення здійснено без всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

    Колегія суддів КАС ВС погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

    Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

    Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

    За змістом статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.

    Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

    Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції № 1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

    Відповідно до статті 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім’я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

    Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

    Стаття 122 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху.

    Згідно з підпунктом «ґ» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, сигнали світлофора мають такі значення: жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.

    Відповідно до пункту 8.11 Правил дорожнього руху України водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.

    Як встановили суди попередніх інстанцій із відеозапису нагрудної камери патрульного, відзнятого у період часу, коли було виявлено адміністративне правопорушення, патрульний поліції не представився, на запитання позивача з приводу наявності відеофіксації порушення повідомила про відсутність технічної можливості здійснити такий запис, не повідомила позивача про проведення відеозапису на боді-камеру.

    Також, із вказаного відеозапису судами встановлено, що під час бесіди працівників патрульної поліції та позивача, одразу після здійснення зупинки, інший учасник дорожнього руху повідомив, що він став свідком проїзду позивача на незаборонений сигнал світлофору та може надати пояснення як свідок, а також запис із власного відеореєстратора залишив позивачу. Водночас, інспектор не встановив особу свідка, не запропонував йому надати пояснення щодо події.

    Поряд із цим, як встановили суди попередніх інстанцій, відеозаписом із боді-камери інспектора не зафіксовано факту порушення позивачем вимог підпункту «ґ» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху України.

    Отже, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що виключає можливість застосування до останнього адміністративного стягнення.

    При вирішенні спору судами також було враховано, що позивач у письмових поясненнях, складених ним та долучених до постанови, зазначив, що запобігаючи виникненню аварійної ситуації на дорозі, у зв’язку з перетином «стоп-лінії», пересвідчившись, що не створить небезпеки дорожнього руху, закінчив проїзд перехрестя на сигнал світлофору, що перемикався на «жовтий».

    Крім того, суди дослідили запис із відеореєстратора, наданого свідком, який              рухався   позаду автомобіля позивача, та встановили, що такий запис повністю узгоджується із поясненнями позивача, оскільки на ньому зафіксовано переключення світлофору на «жовтий» (не мигаючий), в момент, коли автомобіль під керуванням позивача вже перетнув «стоп-лінію».

    Враховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС вважає обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав до скасування постанови Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенанта міліції Бойкової А.Ю. від 14 квітня 2017 року серії АР №819320 щодо накладення на позивача адміністративного стягнення за частиною другою статті 122 КУпАП.

    Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

    Отже, судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення,    внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

    Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

    постановив :

    Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від                       12 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від         10 жовтня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції — без задоволення.

    Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

    Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

    Судді                                                                                            В.М. Бевзенко

    О.В. Білоус

    Подробнее
  • Верховний Суд постановив, що строк подання заяви на виплату страхового відшкодування за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є присічним та поновленню не підлягає

    Постанова

    Іменем  України

    06 березня 2019 року

    м. Київ

    справа № 465/6315/16-ц

    провадження № 61-2998св18

    Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

    головуючого — Висоцької В. С.,

    суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., ШтеликС.П.,

    учасники справи:

    позивач — ОСОБА_3,

    представник позивача — ОСОБА_4,

    відповідач — публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,

    розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

    ВСТАНОВИВ:

    Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

    Описова частина

    Короткий зміст позовних вимог

    У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі — ПАТ «НАСК «Оранта») про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

    Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2014 року о 01 годині 30 хвилин сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля ВАЗ 210994-20, державний номерний знак НОМЕР_2, який належить позивачу на праві власності. Автомобілі отримали технічні пошкодження.

    На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб Volkswagen Caddy був застрахований у ПАТ «HACK «Оранта» (поліс № АІ1785048).

    21 грудня 2014 року за фактом цієї дорожньо-транспортної пригоди розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12014140030000902.

    Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 03 лютого 2015 року, проведеної в межах кримінального провадження, сума матеріального збитку, спричиненого позивачу, становить 80 783,79 грн, а відновлювальний ремонт автомобіля ВАЗ 210994-20, державний номерний знак НОМЕР_2, з технічної точки зору провести можливо, однак з економічної точки зору недоцільно виконувати відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, вартість якого перевищує ринкову вартість автомобіля.

    16 квітня 2015 року, у зв’язку із відсутністю складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди закрито, а дії ОСОБА_5 кваліфіковані як адміністративне правопорушення.

    Постановою Франківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2015 року у справі № 465/4688/15-ц, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 23 березня 2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

    31 серпня 2016 року позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування до відповідача, який листом від 26 вересня 2016 року № 09-03-09/11012 йому відмовив у виплаті страхового відшкодування на підставі Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди.

    Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2017 року позовні вимоги до ОСОБА_5 залишено без розгляду.

    Позивач вважав відмову у виплаті страхового відшкодування незаконною, просив позов задовольнити та стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» 50 000,00 грн страхового відшкодування та 500,00 грн витрат на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди та судовий збір.

    Короткий зміст рішення суду першої інстанції

    Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2017 року у складі судді Мартинишин М. О. позов задоволено.

    Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_3 50 000,00 грн страхового відшкодування, 500,00 грн витрат на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди та 551,21 грн судового збору, а всього 51 051,21 грн.

    Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що подія, яка відбулась 21 грудня 2014 року, є страховим випадком, а у страховика була можливість неодноразово у цьому переконатися, визначити причини та обставини настання страхового випадку та розмір збитків.

    Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

    Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

    Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування з пропуском річного строку, який є присічним, а тому страхова компанія обґрунтовано відмовила у виплаті страхового відшкодування.

    Короткий зміст вимог касаційної скарги

    У касаційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

    Аргументи учасників справи

    Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

    Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не взяв до уваги відсутність у позивача обов’язку повідомляти страхову компанію винної особи про дорожньо-транспортну пригоду, а також не врахував поважність причин пропуску річного строку.

    У квітні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ «НАСК «Оранта» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

    Фактичні обставини справи, встановлені судами

    Суд встановив, що 21 грудня 2014 року о 01 годині 30 хвилин на перехресті вулиць Кульпарківська — Садова у місті Львові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля ВАЗ 210994-20, державний номерний знак НОМЕР_2, який належить позивачу на праві власності. Автомобілі отримали технічні пошкодження.

    На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб Volkswagen Caddy був застрахований у ПАТ «HACK «Оранта» (поліс № АІ1785048).

    21 грудня 2014 року за фактом цієї дорожньо-транспортної пригоди розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12014140030000902.

    Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 03 лютого 2015 року, проведеної в межах кримінального провадження, сума матеріального збитку, спричиненого позивачу, становить 80 783,79 грн, а відновлювальний ремонт автомобіля ВАЗ 210994-20, державний номерний знак НОМЕР_2, з технічної точки зору провести можливо, однак з економічної точки зору недоцільно виконувати відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, вартість якого перевищує ринкову вартість автомобіля.

    16 квітня 2015 року, у зв’язку із відсутністю складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди закрито, а дії ОСОБА_5 кваліфіковані як адміністративне правопорушення.

    Постановою Франківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2015 року у справі № 465/4688/15-ц, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 23 березня 2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

    31 серпня 2016 року позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування до відповідача, який листом від 26 вересня 2016 року № 09-03-09/11012 йому відмовив у виплаті страхового відшкодування на підставі Закону № 1961-IV, а саме: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди.

    Мотивувальна частина

    Позиція Верховного Суду

    Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

    Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

    Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

    Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

    Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

    Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон № 1961-IV) та главою 82 підрозділу 2 розділу ІІІ ЦК України.

    Закон № 1961-IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

    Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров’ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

    При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

    Установивши, що позивач звернувся до страховика із заявою про страхове відшкодування з пропуском річного строку (дата настання дорожньо-транспортної пригоди — 21 грудня 2014 року; дата звернення з заявою про виплату страхового відшкодування — 31 серпня 2016 року), ПАТ «НАСК «Оранта» правомірно відмовило йому у виплаті страхового відшкодування, оскільки у цьому випадку вимога заявлена про відшкодування шкоди майну, а не здоров’ю і річний строк обчислюється з моменту настання події (дорожньо-транспортна пригода), а не з дати вироку.

    Наведеним вище спростовують доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування Закону № 1961-IV України та відсутності у позивача обов’язку повідомляти страхову компанію винної особи про дорожньо-транспортну пригоду.

    Доводи касаційної скарги щодо поважності причин пропуску річного строку є необґрунтованими, оскільки річний строк є присічним та поновленню не підлягає.

    Зазначене вище узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц (провадження № 61-10185св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 233/6322/15-ц (провадження № 61-1080св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 761/8048/16-ц (провадження № 61-8643св18).

    При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

    Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції — без змін.

    Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

    ПОСТАНОВИВ:

    Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

    Рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

    Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Головуючий    В. С. Висоцька   Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик

    Подробнее
  • Верховний Суд посановив, що зобов’язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом — шкодою. Наявність вини не є обов’язковою умовою для здійснення відшкодування

    Постанова

    Іменем України

    23 січня 2019 року

    м. Київ

    справа № 674/1666/14-ц

    провадження № 61-6468зпв18

    Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

    головуючого — Червинської М. Є.,

    суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

    учасники справи:

    позивач — ОСОБА_1,

    відповідач — товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»,

    розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Гримич М. К., Кафідової О. В., Ступак О. В., Фаловської І. М.,

    ВСТАНОВИВ:

    У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі — ТДВ «СК «Альфа-Гарант», страхова компанія) про відшкодування шкоди.

    Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 серпня 2012 року на автодорозі Житомир-Чернівці, поблизу с. Шатава Дунаєвецького району Хмельницької області, сталася ДТП з участю автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 Під час руху автомобіля виникло від’єднання задніх лівих спарених коліс у зборі із маточиною, гальмівним барабаном та піввіссю, які перелетіли через проїзну частину та вдарили пішохода ОСОБА_3, яка знаходилась на узбіччі дороги. Від отриманих травм ОСОБА_3 померла на місці пригоди.

    Відповідальність володільця автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023 була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/3669296 від 16 серпня 2012 року.

    Позивач, у зв’язку зі смертю його дружини ОСОБА_3, поніс майнові витрати, а саме: на поховання — 9 350 грн та спорудження надгробного пам’ятника — 10 170 грн. Також він зазнав душевних страждань через втрату близької людини. Оскільки, відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, звернувся з цим позовом до суду.

    Позивач просив стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відшкодування майнової шкоди в ромзірі 19 520 грн та на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

    Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 19 520 грн страхового відшкодування, 5 000 грн компенсації моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 15 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру компенсації моральної шкоди, зменшивши з 5 000 грн до 2 550 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, оскільки кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України закрито за відсутністю у діях водія ОСОБА_2 складу злочину. Суди, ухвалюючи рішення, не врахували, що дії ОСОБА_2, відповідальність якого застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант», не знаходились у причинному зв’язку з ДТП, що встановлено постановою від 26 лютого 2013 року, та дійшли передчасного висновку про те, що обов’язки по відшкодуванню майнової та моральної шкоди лежать саме на відповідачеві; не врахували, що до правовідносин, які склались між сторонами, не можна застосовувати Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

    Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 12 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

    Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, оскільки кримінальне провадження відносно водія застрахованого транспортного засобу було закрито за відсутністю в його діях складу злочину.

    Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 19 520 грн страхового відшкодування, заподіяної майнової шкоди, та 2 550 грн страхового відшкодування, заподіяної моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    Рішення суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на час вчинення ДТП була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант», тому з урахуванням вимог статті 1187 ЦК України, статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу шкоду.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційну скаргу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» задоволено. Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року скасоване, рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 12 лютого 2016 року залишено в силі.

    Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи. У відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не виконав вимоги ухвали суду касаційної інстанції від 30 вересня 2015 року, не врахував, що до правовідносин, які склались між сторонами, не можна застосовувати Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

    У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав, а саме:

    1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на підтвердження чого заявником надані:

    — ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року у справі № 6-34515ск14;

    2) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на підтвердження чого заявником надані:

    — постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.

    У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

    Станом на 15 грудня 2017 року розгляд заяви про перегляд Верховним Судом України не закінчено.

    У підпункті 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить про інше.

    На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

    Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито провадження у справі № 674/1666/14-ц та витребувано матеріали цивільної справи з Дунаєвецького районного суду Хмельницької області.

    Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

    У заяві про перегляд ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року і залишити в силі рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року.

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд доводи, колегія суддів вважає, що заява про перегляд підлягає задоволенню з таких мотивів.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 21 грудня 1973 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.

    ОСОБА_2 є володільцем автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_1.

    16 серпня 2012 року між ТДВ «СК «Альфа-Гарант» і ОСОБА_2 укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/3669296), за умовами якого ТДВ «СК «Альфа-Гарант» застрахувало відповідальність власника автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_1 на випадок заподіяння ним шкоди третім особам під час ДТП за участю даного автомобіля на строк з 21 серпня 2012 року до 20 серпня 2013 року включно. Цим договором визначені ліміти відповідальності страховика на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю, — 100 000 грн.; за шкоду, заподіяну майну, — 50 000 грн (франшиза — 1 000 грн).

    27 серпня 2012 року на 267 км + 550 м автодороги Житомир-Чернівці, поблизу с. Шатава, Дунаєвецького району, Хмельницької області, сталася ДТП з участю автомобіля ГАЗ ВАМС ПБ 33023, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 Під час руху автомобіля виникло від’єднання задніх лівих спарених коліс у зборі із маточиною, гальмівним барабаном та підвіссю, які перелетіли через проїзну частину та вдарили пішохода ОСОБА_3, що рухалася по узбіччю дороги.

    Від отриманих травм ОСОБА_3 померла на місці пригоди.

    Постановою слідчого від 26 лютого 2013 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012240140000016 від 22 листопада 2012 року, за частиною другою статті 286 КК України, закрито у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

    У зв’язку зі смертю ОСОБА_3 позивач, її чоловік поніс витрати на її поховання в сумі 9 350 грн і спорудження надгробного пам’ятника в сумі 10 170 грн.

    12 серпня 2014 року ОСОБА_1 подав ТДВ «СК «Альфа-Гарант» заяву про страхове відшкодування, однак страхова компанія відмовилася здійснити страхову виплату.

    При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що у відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, оскільки кримінальне провадження відносно водія застрахованого транспортного засобу було закрито за відсутністю в його діях складу злочину.

    При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про задоволення позову суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на час вчинення ДТП була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант», тому з урахуванням вимог статті 1187 ЦК України, статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу шкоду.

    При скасуванні рішення апеляційного суду та залишенні в силі рішення суду першої інстанції суд касаційної інстанції вказав, що згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи. У відповідача не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не виконав вимоги ухвали суду касаційної інстанції від 30 вересня 2015 року, не врахував, що до правовідносин, які склались між сторонами, не можна застосовувати Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

    За змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

    При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

    В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року у справі № 6-34515ск14 за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» про відшкодування майнової шкоди, зроблено висновок про те, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, — незалежно від наявності вини. Статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 17 Постанови роз’яснено, що необхідною умовою виникнення обов’язку страховика за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором). За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що з урахуванням всіх обставин справи та відповідно до норм діючого законодавства, майнова та моральна шкода має бути стягнута з страхової компанії в межах ліміту відповідальності, оскільки вона завдана в результаті дорожньо-транспортної пригоди, пов’язаної зі смертю потерпілого, тобто є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, а тому відшкодовується незалежно від вини. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого, що є підставою для звільнення від відповідальності за заподіяну шкоду.

    У постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13 міститься висновок про те, що статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб’єктного складу відповідальних осіб (коли обов’язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу — власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Таким чином, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв’язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

    Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1167, 1187 ЦК України, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — статті 1187 ЦК України.

    У пункті 22.1. статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

    Згідно пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

    Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

    Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов’язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов’язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом — шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

    Згідно частини другої, п’ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

    Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що зобов’язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпекивиникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом — шкодою.

    Відповідно до частини першої та другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

    Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов’язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов’язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом — моральною шкодою.

    Проте суд першої інстанції та суд касаційної інстанції на наведене належної уваги не звернули та неправильно застосували статтю 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1167, 1187 ЦК України.

    Суд апеляційної інстанції при задоволенні позову правильно застосував статтю 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1187 ЦК України вказавши, що закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення не звільняє останнього як власника і володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану смертю ОСОБА_3, внаслідок дії цього джерела підвищеної небезпеки та він повинен нести цю цивільно-правову відповідальність. Відповідачем по справі не було доведено, що шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки була заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Оскільки ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ТДВ «СК «Альфа-Гарант», повинен нести цивільно-правову відповідальність як власник і володілець джерела підвищеної небезпеки за шкоду, завдану смертю ОСОБА_3 внаслідок дії цього джерела підвищеної небезпеки, тому саме на відповідачеві як страховику лежить обов’язок сплатити страхове відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті ОСОБА_3 у межах лімітів відповідальності страховика.

    Тому доводи заяви про перегляд дають підстави для висновку про те, що в рішеннях, які переглядаються, неправильно застосовані статтю 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1166, 1187 ЦК України. У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити, ухвалу суду касаційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення апеляційного суду.

    Відповідно до частини п’ятої статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд) у постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

    На підставі викладеного, Верховний Суд висловлює такий висновок про застосування норм права.

    Зобов’язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпекивиникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом — шкодою.

    Зобов’язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом — моральною шкодою.

    Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, статтями 360-3, 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

    ПОСТАНОВИВ:

    Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року задовольнити.

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року скасувати.

    Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року залишити в силі.

    Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Головуючий                                                                                              М. Є. Червинська

    Судді:                                                                                                         Н. О. Антоненко

    В. І. Журавель

    В. М. Коротун

    В. І. Крат

    Подробнее
  • Верховний Суд України постановив, що збиток, нанесений транспортному засобу в результаті неналежного утримання дорожнього покриття повинна відшкодовувати структура, на балансі якої знаходиться розбита дорога

    П О С Т А Н О В А

    І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

              

    15 травня 2018 року

    м. Київ

    Справа № 373/1281/16-ц

    Провадження № 14-128цс18

    Велика Палата Верховного Суду у складі:

    судді-доповідача ЛященкоН. П.,

    суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С.,              Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,  Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

    розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про перегляд рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року (суддя Опанасюк І. О.), ухвали Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року (судді Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року (судді Фаловської І. М., Висоцької В. С., Кафідової О. В.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, треті особи: Комунальне підприємство «Переяслав-Хмельницьке виробниче управління комунального господарства», ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

    ВСТАНОВИЛА:

    У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області (далі — Міськрада), треті особи: Комунальне підприємство «Переяслав-Хмельницьке виробниче управління комунального господарства» (далі — КП «Переяслав-Хмельницьке ВУКГ»), ОСОБА_4, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП).

    На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що 15 червня 2015 року на         вул. Героїв Дніпра у м. Переяславі-Хмельницькому Київської області його автомобіль «Renault Lodgy» було пошкоджено каналізаційним люком, який був вибитий зі свого місця на дорозі колесом зустрічного автомобіля. Загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 38 тис. 435 грн. Оскільки відповідальність за стан вулиць та доріг покладено на органи місцевого самоврядування, тому саме Міськрада повинна відшкодувати збитки за вказану вище ДТП.

    Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з Міськради шкоду, заподіяну його автомобілю внаслідок ДТП, у розмірі 38 тис. 435 грн., а також понесені ним витрати пов’язані зі сплатою судового збору.

    Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з Міськради на його користь 38 тис. 435 грн матеріальної шкоди, 551 грн 20 коп. на відшкодування судових витрат.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року касаційну скаргу Міськради відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

    У поданій заяві Міськрада порушує питання про скасування судових                 рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України            (далі — ЦПК України), уредакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті  1166 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

    На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень Міськрада посилається на постанову Вищого господарського суду України від 2 серпня 2017 року.

    15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін                              до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі — Закон № 2147-VIII), яким              ЦПК України викладено в новій редакції.

    Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

    Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від              18 січня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.

    Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

    Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстави неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

    Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

    Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

    За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

    Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 червня 2015 року близько 11 години під час руху автомобіля «RenaultLodgy», державний номер НОМЕР_1, під керуванням позивача на вул. Героїв Дніпра в м. Переяславі-Хмельницькому, біля магазину «Дніпро» у його автомобіль влучила кришка каналізаційного люка, яка була вибита зі свого місця на дорозі колесом зустрічного автомобіля. У наслідок цього удару було пошкоджено автомобіль позивача.

    Загальна сума заподіяних матеріальних збитків автомобілю позивача «Renault Lodgy», державний номер НОМЕР_1, становить 38 тис. 435 грн.

    Задовольняючи позовні вимоги з підстав статті 1166 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач є власником автомобільної дороги, на якій відбулася вказана ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, проте не створив належних умов щодо безпеки використання автомобільних доріг, а тому повинен відшкодувати позивачу збитки, що виникли через незадовільний стан дороги.

    Разом з тим у справі, постанова Вищого господарського суду України від             2 серпня 2017 року в якій надана заявником для порівняння, судом встановлено, що страхова компанія на підставі статті 993 ЦК України пред’явила позов в порядку регресу про стягнення витрат з виплати страхового відшкодування потерпілому в результаті ДТП. Задовольняючи вимоги з підстав статті 1172 ЦК України суд виходив з доведеності вини працівника відповідача у заподіянні шкоди.

    Отже, суди виходили з різних фактичних обставин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

    Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

    Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду

    ПОСТАНОВИЛА:

    В задоволенні заяви Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відмовити.

    Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

    Суддя-доповідач Н. П. Лященко    Судді:   Н. О. Антонюк   Л. М. Лобойко      С. В. Бакуліна    О. Б. Прокопенко     В. В. Британчук   Л. І. Рогач      Д. А. Гудима   І. В. Саприкіна      В. І. Данішевська   О. М. Ситнік     О. С. Золотніков   О. С. Ткачук     О. Р. Кібенко   В. Ю. Уркевич     В. С. Князєв   О. Г. Яновська

    Подробнее
  • Позиція Верховного Суду щодо відсутності підстав для виплати страхового відшкодування за європротоколом у випадках, коли один з учасників ДТП є звільненим від обов’язку укладання договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно чинного законодавства

    Постанова                                            

    Іменем України

    31 жовтня 2018 року

    м. Київ

    справа № 204/3413/16-ц

    провадження № 61-21601св18

    Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

    головуючого — Стрільчука В. А.,

    суддів:                Кузнєцова В. О.,                                      Погрібного С. О.,

    Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

    учасники справи:

    позивач — ОСОБА_3,

    відповідачі: Товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо», ОСОБА_4,

    розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Каратаєвої Л. О., Демченко Е. Л.,

    ВСТАНОВИВ:

    У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо» (далі — ТзДВ СК «Кредо»), ОСОБА_4 про стягнення заподіяного збитку та страхового відшкодування.

    Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06 січня 2015 року між відповідачами укладений договір (поліс) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що пов’язані із відшкодуванням шкоди, що може бути заподіяна життю, здоров’ю або майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого полісом транспортного засобу — автомобіля «Mazda 6», державний номерний знак НОМЕР_1, який перебував у користуванні ОСОБА_4

    29 грудня 2015 року у м. Дніпропетровську, з вини ОСОБА_4, який не витримав безпечної дистанції перед його автомобілем, сталась дорожньо-транспортна пригода (далі — ДТП), внаслідок якої належний йому транспортний засіб автомобіль «Toyota Caмry», державний номерний знак НОМЕР_2, зазнав механічних пошкоджень. Так як водії, дійшли згоди щодо обставин, причин, умов ДТП, та вини ОСОБА_4 у скоєному, страхувальниками на підставі частини другої статті 32 Закону використано право складання спільного повідомлення (європротоколу) про ДТП без виклику співробітників ДАІ, яке 29 грудня 2015 року надано до страхової компанії.

    Проте ТзДВ СК «Кредо» відмовило у виплаті страхового відшкодування, оскільки застосування європротоколу учасниками ДТП, можливе лише при наявності у водіїв діючих полісів цивільно-правової відповідальності, а враховуючи відсутність у позивача діючого полісу, страховик не має підстав для виплати відшкодування за спільним повідомленням, оскільки його транспортний засіб не є забезпечений у розумінні пункту 1 статті 1.7 Закону. Вважає таку підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування необґрунтованою, оскільки відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі — Закон), учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. Оскільки він є учасником бойових дій на підставі посвідчення від 06 вересня 2007 року № 091494, та на час події ДТП і складання спільного повідомлення керував належним йому транспортним засобом особисто, то у страховика не було законних підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, так як Закон звільняє його від обов’язку мати діючий поліс страхування.

    Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ТзДВ СК «Кредо» суму несплаченого страхового відшкодування у розмірі 25 000,00 грн, пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у розмірі 2 509,59 грн, витрати на послуги експерта — 500 грн, а всього 28 009,59 грн.

    Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2016року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що хоча у позивача і є право не отримувати поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але це не дає йому права складати, передбачений законом, європротокол, оскільки таке право мають особи, які мають поліси автоцивільної відповідальності, а томуматеріали ДТП мали бути оформлені уповноваженими на те працівниками відповідних підрозділів Національної поліції.

    Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 Стягнуто з ТзДВ СК «Кредо» на користь ОСОБА_3 суму несплаченого страхового відшкодування у розмірі                      25 000,00 грн, пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування — 2 509,59 грн, що в загальному розмірі становить 27 509,59 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

    Апеляційний суд, скасовуючи рішення, виходив із того, що у розумінні статті             33.2 Закону сторони наділені правом на складання європротоколу, оскільки транспортні засоби ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є забезпеченими, а тому вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування та пені є обґрунтованими.

    У лютому 2017 року ТзДВ СК «Кредо» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, в якій просило скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що пунктом 33.2 статті 33 Закону передбачений вичерпний перелік умов, за наявності яких учасники ДТП можуть скористатись європротоколом. Якщо інвалід війни або учасники бойових дій скористалися правом не страхувати свою відповідальність, то ДТП має оформлюватися уповноваженими на те працівниками поліції.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.

    У червні 2017 року від ОСОБА_3 до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими  обов’язковою умовою для складання спільного повідомлення є участь забезпечених транспортних засобів, а не наявність у водіїв діючих полісів цивільно-правової відповідальності.

    Ухвалою від 20 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

    15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

    Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

    Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

    У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

    Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

    За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

    Судом установлено, що 29 грудня 2015 року сталася ДТП за участю       ОСОБА_3, який керував автомобілем «Toyota Caмry», державний номерний знак НОМЕР_2, та ОСОБА_4, який керував автомобілем «Mazda 6», державний номерний знак НОМЕР_1.

    Учасники ДТП склали повідомлення про ДТП — європротокол без участі працівників відповідних підрозділів МВС України, керуючись пунктом 2.11 Правил дорожнього рухуУкраїни та пунктом 33.2 статті 33 Закону та примітки до статті 124 КУпАП. Згідно з пунктом 14 європротоколу від 29 грудня 2015 року, ОСОБА_4 визнав свою вину у скоєнні ДТП.

    На день ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ТзДВ СК «Кредо», що підтверджується полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6313137. Забезпеченим транспортним засобом, згідно із вказаним полісом, є автомобіль «Mazda6» державний номерний знак НОМЕР_1. Обов’язковий ліміт відповідальності страховика відповідно до цього договору за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000 грн, без франшизи.

    ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3, а тому, відповідно до пункту 13.1. статті 13 Закону звільнений від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності шляхом укладення договору страхування.

    Згідно з висновком експертного дослідження від 18 лютого 2016 року № 2302/16/16, вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля «Toyota Caмry» внаслідок ДТП становить 55 688,44 грн.

    Позивач у встановлений законом строк звернувся до ТзДВ СК «Кредо» із повідомленням про ДТП.

    Листом від 15 лютого 2016 року страхова компанія відмовила ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування, оскільки на момент ДТП позивач не мав полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а отже, не мав права складати повідомлення, встановленого МТСБУ зразка (європротокол), та залишати місце ДТП без виклику підрозділів національної поліції.

    Суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково вимоги ОСОБА_3, виходив із того, що ТзДВ СК «Кредо» зобов’язане виплатити позивачу страхове відшкодування, оскільки відповідальність за шкоду завдану ним у результаті ДТП відповідно до Закону несе МТСБУ, а отже, його автомобіль є забезпеченим транспортним засобом, а тому при ДТП за його участю може бути складений  європротокол.

    Разом з тим Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

    Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону забезпечений транспортний засіб — транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

    Відповідно до пункту 17.5 статті 17 Закону при укладенні договору обов’язкового страхування автоцивільної відповідальності страховик зобов’язаний безоплатно видати страхувальнику бланк повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка (європротокол).

    Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду Iгрупи, у його присутності, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

    Пунктом 33.2 статті 33 цього Закону передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

    У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов’язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

    Системне тлумачення положень пункту 33.2 статті 33 Законута пункту 1.7 статті 1 Закону, дає підстави для висновку, що скласти спільне повідомлення про ДТП, за наявності умов, визначених пунктом 33.2 Закону, можуть лише водії транспортних засобів, які є забезпеченими в розумінні пункту 1.7 статі 1 Закону, тобто кожен із яких має поліс (договір) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Підстав для іншого тлумачення указані норми не дають.

    З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оформлення ДТП, як страхової події, при її настанні за участю осіб, які в силу Закону звільнені від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України (за відсутності у них договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісу)), має проводитись з інформуванням відповідних  підрозділів Національної поліції, оскільки Законом не передбачена можливість складання європротоколу (спільне повідомлення про ДТП без інформування поліції) за відсутності у її учасників полісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

    При цьому Верховним Судом враховано, що відповідно до статті 39.1 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ в силу своїх повноважень наданих Законом, крім іншого, збирає необхідну інформації про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення.

    МТСБУ на своїй офіційній сторінці у мережу Інтернет у розділі «Відповіді на типові запитання» у пункті 49 на питання: «Чи застосовується Європротокол при оформлені ДТП із пільговиком, звільненим від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів?» роз’яснено, що категорії громадян, передбачені пунктом 13.1 статті 13 Закону звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, керовані такими особами транспортні засоби без укладання щодо них договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не відносяться до забезпечених транспортних засобів згідно з пунктом 1.7 ст. 1 Закону, у зв’язку з чим зазначені особи у випадку настання дорожньо-транспортної пригоди не мають права оформлювати таку пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції відповідно до пункту 33.2 ст. 33 Закону.

    Вищевикладене свідчить про те, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

    В свою чергу, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, розширено витлумачив  норми Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розширивши поняття «забезпечений транспортний засіб», що призвело до неправильного вирішення справи.

    Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

    Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

    Отже, оскільки ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору, судові витрати ТзДВ СК «Кредо» за подання касаційної скарги у розмірі 710,38 грн компенсуються за рахунок держави.

    Керуючись статтями 141409413416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

    ПОСТАНОВИВ:

    Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо» задовольнити.

    Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року скасувати, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від      03 жовтня 2016 року залишити в силі.

    Товариству з додатковою відповідальністю страхова компанія «Кредо» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 710,38 грн компенсувати за рахунок держави.

    Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Головуючий                                                                 В. А. Стрільчук

    Судді:                                                                           В. О. Кузнєцов

    С.О. Погрібний

                                                                                         О.В. Ступак

    Г. І. Усик

     

    Подробнее
  • Позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо правомірності вимог водія (не власника) потерпілого автомобіля з відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу
    ПЛЕНУМ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
    ПОСТАНОВА
    01.03.2013  № 4

    Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

     

    п. 13. Враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

    До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

    При розгляді таких спорів суд має вирішити питання про залучення до участі у справі власника майна як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у порядку, передбаченому статтями 35, 36 ЦПК, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов’язки щодо однієї зі сторін.

    Подробнее
  • Позиція Верховного суду щодо відсутності правових підстав для виплати страхового відшкодування при встановленні факту відшкодування збитку винною особою при розгляді кримінальної справи
    Державний герб України

    Постанова

    Іменем України

    30 травня 2018 року

    м. Київ

    справа № 381/394/17-ц

    провадження № 61-1235св17

    Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного  суду:

    головуючого — Стрільчука В. А.,

    суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

    учасники справи:

    позивач — ОСОБА_1,

    відповідач — Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна»,

    третя особа — ОСОБА_2,

    розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року у складі судді Чернишової Є. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів:

    Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

    ВСТАНОВИВ:

    У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» (далі — ПрАТ «СК «Провідна»), третя особа — ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

    На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 27 квітня 2014 року водій ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2106» по вулиці Леніна в селі Паляниченці Фастівського району Київської області у напрямку м. Фастів, проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу та здійснив наїзд на пішоходів.

    Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП) неповнолітній пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

    Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

    Ураховуючи, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у межах страхової суми за шкоду, завдану життю і здоров’я потерпілих — 100 000,00 грн, він, як батько померлого

    ОСОБА_6, та ОСОБА_7, як його мати, звернулися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Однак, ПрАТ «СК «Провідна» відмовила у його виплаті.

    Посилаючись на те, що у зв’язку із загибеллю сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він переніс важкі моральні страждання, просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 14 616,00 грн, на відшкодування майнової шкоди — 14 616,00 грн. на спорудження надгробного пам’ятника, а також 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.

    Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від

    13 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

    Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі

    14 616,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди — 14 616,00 грн.

    Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.

    Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна»на користь держави судовий збір у розмірі

    1 600,00 грн.

    Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2017 року скасовано заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2017 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

    Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

    Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі

    14 616,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди — 14 616,00 грн.

    Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.

    Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна»на користь Держави судовий збір у розмірі

    1 600,00 грн.

    Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що завдана позивачу майнова та моральна шкода внаслідок смерті його неповнолітнього сина у ДТП не була відшкодована винною особою, а тому відповідно до статті 1201 ЦК України та статті 27 Закону України «Про загальнообов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає відшкодуванню відповідачем. Розмір заявленої позивачем майнової та моральної шкоди не перевищує законодавчо установлений максимальний розмір страхового відшкодування, витрати на правову допомогу підтверджені належними і допустимими доказами.

    Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Провідна» відхилено, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишено без змін.

    Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті його неповнолітнього сина у ДТП, є законним та обгрунтованим.

    У грудні 2017 року ПрАТ «СК «Провідна» звернулося із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

    Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано встановлені вироком Фастівсткого міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2014 року обставини щодо відшкодування ОСОБА_2 обом потерпілим завданої шкоди у повному обсязі, які є преюдиційними. Позивач скористався своїм правом вибору пред’явлення вимог про відшкодування завданої йому шкоди, задовольнивши її за рахунок винної у ДТП особи, а тому стягнення такої шкоди з ПрАТ «СК «Провідна» є фактично подвійним її відшкодуванням. Крім того, судами не ураховано, що витрати на виготовлення пам’ятників та огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам’ятників і огорож у конкретній місцевості. Також суди неправильно визначили розмір судового збору, що підлягає стягненню з ПрАТ «СК «Провідна» в дохід держави, а при відшкодуванні витрат на правову допомогу не урахували, що суд не постановляв ухвалу про допуск до участі у справі особи, що надає позивачу правову допомогу.

    У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

    ОСОБА_1 — ОСОБА_8 на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що до обов’язків позивача не входить доказування того чи відшкодована шкода її заподіювачем в повному обсязі чи частково, оскільки такий обов’язок покладається саме на відповідача. Обов’язковими для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій ОСОБА_2 є виключно питання про те чи мали місце дії, які призвели до завдання шкоди позивачу та чи вчинені вони ОСОБА_2 При цьому ні відповідач, ні третя особа не надали суду доказів на підтвердження виконання заподіювачем шкоди обов’язку з відшкодування завданої позивачу шкоди. В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив, що жодних коштів відповідачу не давав. Вимог про виготовлення та встановлення пам’ятника ОСОБА_1 не заявляв, а витрати на правову допомогу підтверджені належними та допустимими доказами.

    Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційної скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

    Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 квітня 2014 року

    ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ-2106» по вул. Леніна в селі Паляниченці Фастівського району Київської області, проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортним засобом та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

    Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

    За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник — особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки — особою, яка на відповідній правовійпідставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

    Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, — якщо законом передбачено такий обов’язок.

    Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

    До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

    Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (статті 3, 5 Закону)

    Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

    Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого (статті 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

    На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з пунктом 3 якого страхова сума за шкоду, завдану життю і здоров’я потерпілих, становить 100 000,00 грн.

    24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з повідомленням про ДТП, того ж дня ним було подано заяву № 2300139982 на виплату страхового відшкодування на загальну суму 29 232,00 грн, яку відповідач отримав

    25 жовтня 2016 року.

    23 листопада 2016 року ПрАТ «СК «Провідна» повідомило

    ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, посилаючись на те, що згідно вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 повністю відшкодував потерпілим завдану шкоду.

    Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

    Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).

    Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті

    12 ЦК України).

    Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, призначено йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю три роки.

    З мотивувальної частини вироку убачається, що підставою для визначення такої міри покарання та звільнення ОСОБА_2 від його відбування з встановленням іспитового строку стало те, що він вчинив тяжкий злочин, але вперше притягувався до кримінальної відповідальності, сприяв слідству в розкритті злочину, щиро розкаявся та повністю відшкодував завдану потерпілим шкоду, що було підтверджено останніми. В судовому засіданні ОСОБА_2 також підтвердив, що відшкодував потерпілим у повному обсязі шкоду завдану їм шкоду.

    Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

    Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову. Такі правила спрямовані на додержання процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду — на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

    Відповідно до положень статті 91 КПК України, у редакції, що була чинною на момент розгляду кримінальної справи, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

    1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

    2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

    3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

    4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

    5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

    6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

    7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

    Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

    Ураховуючи наведене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій, що встановлена у вироку обставина щодо відшкодування ОСОБА_2 завданої потерпілим шкоди у повному обсязі, яка характеризує особу обвинуваченого та вплинула на його звільнення від відбування покарання, не є преюдиційною. Зазначена обставина відповідно до статті 91 КПК України, у редакції, що була чинною на момент розгляду кримінальної справи, була належним чином перевірена та оцінена судом при постановленні вироку, її визнавали, як потерпілі так і підсудний ОСОБА_2

    Доводи представника ОСОБА_1 — ОСОБА_8, що преюдиційне значення мають лише обставини щодо наявності дій, які призвели до завдання шкоди та вчинення їх винною особою, є необгрунтованими, оскільки обставини, які вплинули на визначення міри покарання для винної у ДТП особи (відшкодування шкоди у повному обсязі), безпосередньо пов’язані з обставинами вчинення цією особою кримінального правопорушення, та завданням внаслідок такого правопорушення шкоди потерпілим, а тому відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року є преюдиційними.

    Ураховуючи встановлений при розгляді кримінальної справи факт відшкодування у повному обсязі завданої потерпілим у ДТП шкоди винною особою (в тому числі ОСОБА_1, який є позивачем у зазначеній цивільній справі), відсутні правові підстави для покладення обов’язку відшкодування майнової та моральної шкоди на страхову компанію, з якою винна особа уклала договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

    Вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, з огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

    З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

    Керуючись статтями 400, 409, 412 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

    ПОСТАНОВИВ:

    Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» задовольнити.

    Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна», третя особа — ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

    Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Головуючий:                                                                        В. А. Стрільчук

    Судді:                                                                                             С. О. Карпенко

    С. О. Погрібний

                                                                                                  О.В. Ступак

    Г. І. Усик

    Подробнее
  • Судова практика щодо передачі пошкоджених запасних частин винуватцю ДТП, вартість яких підлягає компенсації з його боку за рішенням суду
    Державний герб України

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

    Справа № 666/4415/15-ц-ц                                                            Головуючий в І інстанції Прохоренко В. В. Провадження №22-ц/791/1386/17                                                                           Доповідач: Воронцова Л. П.                                                                                                          

    Р І Ш Е Н Н Я

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    (вступна та резолютивна частини)

    «09» листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

    головуючогоОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,секретарОСОБА_4

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

    Керуючись ст. 209 ЦПК України, колегія суддів,

    В И Р І Ш И Л А:

    Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

    Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2017 року у частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 230771,73 грн. скасувати, ухвалити нове.

    Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 316135,65 грн.

    Зобовязати ОСОБА_5 після отримання відшкодування заподіяної шкоди повернути ОСОБА_6 вузли і агрегати автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1, які не підлягають відновленню відповідно до таблиці 1.4 Висновку експерта № 401 судової автотоварознавчої експертизи від 14 березня 2017 року: рамку переднього номерного знака, облицювання переднього бампера, кронштейн (підсилювач) переднього бампера, демпфер переднього бампера, ґрати радіатора, ґрати радіатора нижні, панель ґрат радіатора, капот, шарнір капота лівий, шарнір капота правий, ізоляцію капота, замок капота, блок фару ліву, блок фару праву, змивач передньої лівої фари, змивач передньої правої фари, передню праву протитуманну фару, крило переднє праве, кронштейн переднього правого крила, локер передній лівий, локер передній правий, стійку розпірну панелі замка, панель передню (рамку радіатора), верхнє облицювання рамки радіатора, передню частину правої колісної арки, повітрянопровід радіатора лівий, повітрянопровід радіатора лівий, лонжерон передній лівий, лонжерон передній правий, скло вітрового вікна, декоративну накладку вітрового скла, ущільнювач вітрового скла, бачок змивача скла вітрового вікна, самокліючу плівку, компресор, конденсатор, гальмовий пристрій ABS, радіатор охолодження, кожух радіатора, водяний насос, клиновий ремінь, повітряний вбирач передній, фільтр повітряний у зборі, облицювання двигуна ліве, облицювання двигуна праве, термозахисний кожух передній, ізоляцію вихлопної труби, корпус блоку запобіжників.

    В решті рішення суду залишити без змін.

    Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуючий підписОСОБА_1Судді: підпис             підписОСОБА_2 ОСОБА_3

    З оригіналом згідно:                                                                                                                                  Копія вступної та резолютивної частини рішення оформлено 10 листопада 2017 року                            Рішення набрало законної сили 09 листопада 2017 року

    Суддя         Секретар судового засіданняОСОБА_1   ОСОБА_4

    Подробнее
close

Телефони для зв'язку

(044)331-58-04 (095)825-45-08

Або залиште свій номер
і ми Вам зателефонуємо